8

Глава 8

Ноги боліли просто нестерпно. Було відчуття ніби мені хтось причепив до них дві важких гирі і я змушена волочити їх за собою. Мозолі потріскали і тепер з них витікала неприємна жовта рідина разом із кров'ю. Жахливе видовище.

 Я настільки перейнялася жалем до себе, що навіть не помітила, як Влад підхопив мене на руки й поніс до машини. Вириватися з його рук не було сенсу. Мені зовсім не хотілося, щоб він зі злості  жбурнув мене на землю,  як мішок картоплі. Тулитися до нього теж не було жодного бажання. У ніс вдарив терпкий запах його парфумів   і я демонстративно відвернула голову у інший бік, задираючи ніс догори. 

Хоча якщо бути чесною з собою до кінця, пахло від нього приємно. Мені здалося, що саме так пахне рання весна, свіжо та невимушено. Знаток з мене звичайно ніякий, Влад перший чоловік якому я дозволила наблизитися до себе так близько.

 Відкривши двері він акуратно посадив мене на переднє сидіння,  даруючи злий погляд пішов щось шукати у багажнику свого автомобіля. За мить Влад знову стояв передімною з аптечкою у руках. Присівши біля мене промовив: 

--- Не знаю, що тут є, але спробую хоч якось допомогти тобі. Може хоч пластир знайдеться.

Не промовивши більше ні слова  Влад взявся переглядати вміст аптечки. Укомплектована вона у нього те  що треба. Немає чого дивуватися передімною завидний холостяк. Шість упаковок презервативів, різні сперміцидні гелі, спиртові серветки і інше нікому не потрібне барахло окрім цього мачо. Та серед усього цього все таки знайшлися пластирі і спрей перекису водню.

--- Дайте сюди, я сама все зроблю.

Я спробувала забрати пластирі та Влад і не думав віддавати мені їх. Лише один погляд у мій бік давав чітко зрозуміти, що не варто навіть пробувати перечити йому. Цікаво на кого з нас він такий сердитий?

--- Думаю у мене краще вийде тобі допомогти. Давай сюди свою нещасну ногу. Нащо так знущатися над собою? Ти, що мазохістка? --- буркотів чоловік.

Влад схопив мене за стопу і повернув її до себе. Пшикнув кілька разів на рану. Я заворожено дивилася, як на моїх мозолях з'являється біла піна.

--- Ай, ... пече, --- застогнала я і спробувала вирвати ногу. Та Влад тримав її досить міцно. Нахилившись, легенько  подув кілька разів. 

--- Так краще?

--- Не треба так возитися зі мною. Я й сама чудово впораюся. Вже все гаразд. Дякую. Це лише мозолі, а не смертельна рана.

Та Влад ніби не чув моїх слів і просто продовжив обробляти рани та заклеювати їх пластирем. Вирішив погратися у благородного доктора.  Ну - ну! 

--- Тепер усе, --- діловито промовив Влад після закінчення процедури. 

--- Я могла й сама все зробити  --- буркнула я.

--- А просто сказати <<дякую>>  не сила? --- глянув на мене з під лоба чоловік. Невже образився?

--- Я не просила про допомогу. 

--- Чому ти така колюча? Хто тебе скривдив, що ти озлобилася на цілий світ? Хоча ні,  ... ти полюбляєш жінок, а значить тебе скривдив чоловік. Це закономірність така.

От нічого мені зараз робити, лише розповідати тобі, що ти і є той мерзотник, який споганив усе моє життя. Що ти та твої друзі постаралися, щоб я назавжди перестала вірити людям і впершу чергу чоловікам.

--- Яка є! Не подобається, ... звільняйте. Я вже навіть почала шукати іншу роботу. 

--- Бачу поза роботою ти не вмієш нормально спілкуватися, вдячності теж від тебе чекати не варто. Давай відвезу тебе додому, ходити по офісі на підборах  не надто велике задоволення, швидше мазохізм.

--- Мені не потрібне ваше милосердя. Я допрацюю сьогоднішній день до шостої години, як і має бути.

--- Як знаєш,  та завтра у ресторані тобі буде важкувато на підборах, Чи може ти взуєш кеди?

--- А я не збираюся йти до ресторану.  Сергія Михайловича привітаю у офісі, а далі поїду додому.

 До офісу ніхто з нас більше не промовив жодного слова. Через неймовірні зусилля я взула туфлі й направилася до свого робочого місця. За спиною почула слова Влада --- залізна леді. Ні,... зелений кактус. Не знаю чому, але від його слів я розплилася у посмішці. Вперше за довгий час я посміхалася і розсмішив мене мій запеклий ворог.

--- О, ... привіт! Сьогодні я перша. Хоч раз у житті вдалося прийти швидше за тебе. Каву будеш? ---- запитала Наталія, щойно побачила мене у коридорі. Така весела з самого рання.

 Схоже у неї чудовий настрій,  чого не скажеш про мене. Макіяж, зачіска, парфуми. Ого, ...  наша Наталі відкрила сезон полювання. Цікаво,  на кого саме?  Хто цей нещасний?

--- Буду, --- коротко відповіла я. 

--- Тоді присідай. Зараз приготую. Ти як, готова до свята? Промову для боса приготувала?

--- Щось зімпровізую. Сергій Михайлович хоч і директор, але, як людина, доступний та простий у спілкуванні. Думаю, що слова, які йдуть від серця більше сподобаються йому ніж завчена, суха промова.

Мені дійсно потрібно було щось підготувати та коли повернулася додому одразу захотіла прилягти й випростувати ноги. Забути цей жахливий день. 

Я думала, що втома зморить мене і я засну наче немовля. Та де там, майже цілу ніч я вертілася без сну, а коли пробувала бодай заплющити очі ввижався Влад. До сих пір на своїх ногах відчуваю його  руки. Сподіваюся, що у нас більше не буде спільних поїздок. Хоча це навряд. Доведеться у сумці носити змінне взуття.

--- Бачиш, яка ти молодець, а мені б все довелося читати з папірця. Тримай свою  каву.

--- Дякую, Наталі. Для мене це просто цілющий напій, який миттю повертає до життя.  

--- І не кажи, у мене теж саме. 

Випивши свою каву ще раз дякую Наталії і йду до свого кабінету. За кілька хвилин з'явиться мій кошмар.  Доведеться стримувати і приховувати своє бажання вбити його. 

 Ввімкнувши свій комп'ютер я хотіла, ... що ж я хотіла? Що зі мною коїться? Я зовсім не відчуваю свого  тіла, хочеться спати, а ще мені чомусь весело. Раптом я відчула, що мені бракує повітр' я. Здавалося, що я за мить поправилася на кілька кілограмів. Піджак здавався тісним настільки, що мені вперше захотілося не просто розстебнути ґудзики, а негайно зняти його з себе.