Кохання в нагороду

11

Глава 11

--- Юленько, і хто ж це привіз тебе додому? --- з порогу запитала схвильована мама, яка мабуть, щойно відійшла від вікна. Точно підглядала. Хоча, коли вона вдома, завжди виглядає мене.

--- Директор! Просто директор. Сподіваюся ти зараз не закидаєш мене купою запитань. Я втомилася, дуже хочу їсти,  в душ і відпочити. Завтра знову важкий день.

 Хоча тепер у мене всі дні не легкі адже ворог зовсім близько. Під самим носом, дихає в потилицю і лякає до смерті.

--- Ні, ні, ... швиденько мий руки і бігом на кухню. А чого раптом він тебе привіз? Щось трапилося? --- допитувала мене мама. 

--- Мам! ... --- з невдоволенням зітхаю я. 

--- Добре, добре я ж лише запитатала. Просто вперше таке бачу ... за останні три роки, от і стало цікаво. Подумала може моя донька вирішила ...

--- Не вирішила, ... мамо, твоя донька нічого. Він просто привіз мене додому і все ... крапка, продрвження немає і не буде.

Просто цікаво. Знаю я тебе, моя мамусю, навіть вгадувати не треба, що у тебе на думці. Мабуть,  уже й одружила нас у своїх мріях. Як і кожна мама моя теж бажає мені лише добра і хоче бачити щасливою. Її подруги уже давно няньчать онуків, а моїй мамі і сказати про мене  нічого. 

Десь у глибині душі я мріяла про нормальні людські стосунки. Але боялася, ... боялася болю, боялася помилитися і боялася знову  повірити.  Стала відлюдькуватою одиначкою, яку усі м'яко кажучи вважають дивною. 

Довіритися, ... ще раз, ... чоловікові ... ???

Не розуміла чому саме зараз у мою голову почали закрадатися такі думки. І чому закриваючи очі уявляю на місці цього чоловіка ... Влада. Це все дія таблетки, яку мені підсунула Наталія. До завтра все минеться і я стану такою, як завжди. Варто лише трохи зачекати і все минеться.

 

 

 Коли з ранку я зайшла у кабінет Влада він уже сидів у своєму директорському кріслі. Такий свіжий і відпочивший. Дивно! Після вчорашнього свята вигляд у нього мав би бути геть інший. Зараз точно попросить таблетку аспірину, води з лимоном або ще щось із списку лікування похмілля.

--- Доброго ранку, Владиславе Сергійовичу, --- привіталася я і зупинилася на порозі. 

--- Доброго, Юліє Володимирівно. Як ти почуваєшся? --- оглядаючи мене з ніг до голови, запитав Влад.

--- Дякую, все добре. Я принесла документи. Ознайомтеся і підпишіть. 

Зробивши кілька кроків я поставила папки йому на робочий стіл.

--- Я звільнив Наталію! Вона так і не спромоглася пояснити причину свого низького і підступного вчинку. Якби зізналася, розкаїлася дав би ще один шанс, а так ...

Що зробив? Звільнив Наталію? Невже через мене? 

--- Тепер мені потрібна нова секретарка, будь ласка, займися цим питанням, а поки триватимуть пошуки підміни її. Обіцяю, що не завалюватиму тебе роботою. Що скажеш?

--- Може не варто було ... так суворо з нею?

Влад вмить зіскочив з крісла і опинився поряд зі мною. Одночасно цей чоловік випромінював злість, ніжність і силу. 

--- Це могло коштувати тобі бездоганної  репутації і не дай Боже ... життя, а ти кажеш <<не так сурово>>. Вона заслуговує найгіршого покарання.

--- Я згодна попрацювати на дві посади ... тимчасово звісно.

--- Працюватимеш моєю секретаркою? --- Влад вмить збавляє тон і його голос стає ... ніжним??? 

--- Так, але я швидко знайду заміну. А ще я б хотіла обговорити з вами завдання, яке ви поручили мені на днях. 

--- Давай за обідом обговоримо. 

--- Ви хочете щоб я з вами пішла обідати?

--- Так, не будемо гаяти часу на це зараз. Сама бачиш, сьогодні у мене купа справ. 

Раптом я відчула себе вразливою і беззахисною перед ним,  особливо, коли Влад нахабно розглядав мене з-під лоба. У мені закипала злість, але швидше на себе  через те, як я реагую на нього. Хотілося опустити очі, щоб не зустрітися поглядами. 

Саме через мене Влад звільнив Наталію. Чому він це зробив не знаю. І, як мені тепер бути? Як працювати, коли доведеться увесь час бути разом? Намагаючись більше не дивитися у його бік тихо прошмигую у свій кабінет. До обіду з Владом я маю огородити себе захисною бронею, яка не дозволить мені наробити непотрібних дурниць.

 

Коли ми вийшли з офісу мені було легше говорити з Владом, мабуть, тому  що дуже довго налаштовувала себе, а ще через те, що не потрібно заглядати йому в очі. Просто йшла собі тихо  поряд розглядаючи сірий асфальт під ногами. Ніколи цього не робила і лише зараз помітила скільки багато у сірого кольору відтінків.

--- Може скажите де ми обідатимемо? --- запитала я з цікавості, виринувши зі своїх думок.

--- Недалеко від офісу є досить непогане кафе. Там доволі смачно готують і невимушена атмосфера. Кафе звичайне, але дуже затишне.

Кафе? ...  Просто кафе? ... Не ресторан? ...

Мені душно! Цікаво це тому, що на дворі доволі тепло? Чи від того, що Влад іде  поряд? Чесно кажучи мені не дуже комфортно  та броня якою я так старанно огородила себе розтанула, як морозиво на сонці.

 Переходячи дорогу Влад взяв мене за руку вирвати яку я не змогла чи не захотіла. Я спітніла і нервово облизала губи. Ми звернули на бокову вулицю це зовсім близько від нашого офісу, але я тут ніколи раніше не була.

--- Ну от  ми на місці!

Влад відкрив для мене важкі дерев'яні двері і я зайшла у доволі скромне по мірках багатих людей кафе.  А де ж пафос і срібні прибори? Чому ніхто не зустрічає великого боса з музикою?

--- Ніколи б не подумала, що вам можуть подобатися такі місця. 

Мої необдумані слова викликали лише посмішку у Влада.

--- Власник цього кафе мій хороший друг і однокласник. Сюди я приходжу, щоб відгородитися від нудного богемного життя. Я чомусь подумав, що тут тобі сподобається більше ніж у дорогому ресторані.

--- Знімеш свій піджак? --- незрозуміло чому питає Влад. 

--- Ні, мені і так добре. На дворі прохолодно, --- вигадувала я різні дурниці, бо насправді стояла невиносима спека.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше