Кохання в нагороду

18

Глава 18

Яка ж ця дівчина сильна духом. Скільки довелося їй витерпіти і не зламатися. З яким остахом та ніжністю вона відповіла на мій поцілунок. Це було боязко і мило, терпко і солодко водночас. У мене давно не було таких відчуттів. Я просто шалено хотів продовження, але стримував свої емоції, бо прекрасно розумів, що мій напір може налякати її. Та й не заслуговує така дівчина  банального сексу на задньому сидінні мого автомобіля. Їй потрібні геть інші стосунки. Ті, які дають упевненість, а не сумніви.

На перший погляд Юлька суцільна загадка, яку не так просто розгадати. Ділова особа і сором'язлива підлегла, яка раптом що червоніла ніби підліток. Юля така по-дитячому невинна, не зважаючи на те, що їй довелося витерпіти у житті. Жодна з моїх колишніх не зрівняється з нею у будь-яких порівняннях.  А може я не там шукав? А може цю дівчину взагалі не можна порівнювати з ким небудь?

 Романи з красивими, але тупуватими модельками не давали шансу збудувати серйозні, надійні стосунки. Останнім часом я все більше став замислюватися над тим, що мені не хочеться повертатися у пусту квартиру. Хотілося, щоб дома мене чекала жінка з якою можна поговорити, помовчати  та посміятися.  Новизна близькості з  Юлею говорила сама за себе. Саме така дівчина потрібна мені, саме таку я шукаю все своє доросле та свідоме життя.  Та справа в тому, що я ніколи не намагався завоювати прихильність жінки, а з Юлею все навпаки. Доведеться крок за кроком  доводи їй, що мені можна вірити. Показувати, що я можу поважати її бажання, прислухатися до її думок. І ніколи без  згоди не торкнуся її тіла.

--- Юль, у мене виникла просто чудова ідея. Можна я відвезу тебе у одне незвичне, але дуже гарне місце? Обіцяю, тобі сподобається.  Я завжди їду туди коли хочеться побути на самоті, зібратися з думками і просто відпочити душею та подихати свіжим повітр'ям.

--- І, що це за місце таке?

--- Прошу не бійся й довірся мені. Я не зроблю нічого поганого, а от позитивні емоції та гарний настрій  обіцяю. 

--- Гаразд. Я вже дала згоду.

 Цікаво, куди мене везе Влад? Ми вже хвилин тридцять, як звернули з головної дороги. Їхали звивистою вузькою  дорогою, між високими деревами з обох сторін. Здавалося, що це темний листяний тунель, який веде у якесь зачароване місце. Усміхнувшись я подумала, що мені варто збавити політ своєї бурхливої фантазії. Це ж треба собі такого навигадувати. 

--- Владе,  куди ти мене привіз? --- запитала я, коли побачила дерев'яний будиночок посеред лісу. 

--- Виходь з машини. Зараз усе тобі тут  покажу та розповім що до чого. 

Влад обійшовши автомобіль й вмить опинився поруч зі мною. Мовчки обійняв за плечі і повів до будинку. На дворі вже доволі темно, але місяць та зорі добряче освітлюють нам дорогу.

 Ми дійшли акуратною, кам'яною доріжкою аж до самих дверей. Я, що потрапила у казку?

--- Юль, а у мене немає з собою ключів. Доведеться нам заночувати у лісі, --- спохватився Влад , перевіряючи свої кишені.

--- Владе!? Де ми? Куди ти мене привіз? --- знервовано запитала я чудово розуміючи, що ми невідомо де знаходимося. Чим я думала, коли погодилася поїхати невідомо куди?

--- Не хвилюйся, ми у нашому заміському будиночку.   Обіцяю я не буду тебе спокушати і не приставатиму.  Спершу все покажу, а вже потім ... 

--- Зовсім не смішно, --- буркнула я, насупивши брови.

--- А я думав ти знаєш, що сміх це найкращі ліки від усіх хвороб. Сміх продовжує життя, Юлю.

--- Гарна філософія, але у нас немає ключів від будинку. І взагалі не варто було ... приїзджати сюди мало не по серед ночі.

--- Юль, а ти почуттям гумору взагалі не користуєшся? Про ключі я пожартував. Вони он під тим каменем, --- показує вказівним пальцем на каменюку неподалік від дверей. 

Зігнувшись Влад відсунув камінь й взяв в'язку довгих ключів.  Один із них з легкістю встромив у замок і  відчинив двері. 

--- Проходь і почувайся, як дома, --- пропускаючи мене уперед, промовив Влад.

 Теж мені чарівник з казки. Це все дуже мило з його боку, але я та дівчина, яка не любить несподіванки або неочікувані сюрпризи. 

--- Тут дуже затишно.

--- Цей будинок був збудований для моєї мами. Вона жила тут перед смертю. 

--- Вибач, я не знала.

--- Нічого ! Тут особлива аура, коли освоїшся сама все зрозумієш. 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше