Баба Килина. Повернення до дому.

   Я бігла зі всієї швидкості.

   Зупинилася біля столітнього дуба... Було важко дихати, але Слава Богу за мною вони не бігли.

   Я відчула втрату сил, дуже хотілося пити... Та ще й сумочку забула у машині. А в мене там і телефон, і гаманець, і візитівки...

   Все-таки моє тіло піддалося сну... Я знепритомніла, чи заснула... важко сказати.

   Отямилася в оселі.

   Пахло травами.

   До мене підійшла баба:

-Ну як, краще?

-Певно... Де я?

-Я баба Килина. Ти у моїй оселі. Село Абрикосівка.

-А це далеко від Львова?

-Ой, дитинко... Кілометрів з п'ятнадцять, а може й з двадцять...

-Ні!!!

-Ой, чого ти так розкричалася? Лежи. Поспиш, легше стане...

   Через дві години все село знало, що я знаходжуся у баби Килини. Про мене ходили різні чутки, і хороші, і погані...

   Я вийшла на подвір'я, аби подихати свіжим повітрям.

   До мене підійшов хлопець. Років з шістнадцять.

-О! Привіт. Тебе як звуть?

-Єва.

-Це правда, що ти була при смерті?

-Ні.- на моєму обличчі з'явилася легенька посмішка.

-Ну... Ще зустрінемося.

-Ага. Зачекай! А у вас є тут телефон? І зв'язок?

-Та...Нема' нічого. Я й сам вчуся в Львові, і ніяк не можу додзвонитися до дівчини, бо зв'язок поганий.

-У Львові? Круто! Я там живу.

-Серйозно? О, то ми ще зустрінемося.

-Звісно. А як тебе звати?

-Іван. Мона' просто Ваня.

-Ну тоді бувай, Ваня.

-Та да.

   Ваня- був таким гарним, сильним і привітним. Цілу ніч я не могла заснути. Все думала про нього... Хоча... Навіщо я йому здалася? Якщо у нього дівчина є! І тут я згадала слова Івана:«...і ніяк не можу додзвонитися до дівчини... », ще раз било в моїй голові:«...і ніяк не можу додзвонитися до ДІВЧИНИ... ». Це слова "ДІВЧИНА" було- розв'язкою всіх моїх думок про Ваню. Він точно не буде моїм.

   За ці три дні у селі Абрикосівка, я зрозуміла, що без нього жити не зможу... Хоч на край світу, тільки б з Ванею! Ми дуже сильно по-товаришували. Поки Іван був просто моїм найкращим другом.Але я знала, колись він буде чимось значно більшим у моєму житті.

   Ось і настало це повернення до дому. Шкода, що Ваня зі мною не поїде, бо йому через тиждень до навчання.

-Ну що, Євочка, бувай. буду сумувати за нашими бесідами і пригодами. У Львові зізвонимся. І ти подзвони мені коли доїдеш.- Ваня мене поцілував у щоку і обійняв.

-Ой, Євочко... Буду нудьгувати без тебе... Ой... Щасти тобі!- прощалася зі мною баба Килина.

Оце фірмове баине "ой"- так смішило мене.

-Ну все, автобус буде відправлятися. Люблю вас всіх, а Ваньку найбільше!- о ні! Невже я сказала в голос, що люблю Ваню..., - Літом побачимося!

   Я сиділа біля вікна, в голові застрягла пісня співачки Fleur:

«Больше не будет больно и плохо, 
Сегодня не кончится никогда. 
Между выдохом каждым и вдохом 
С неба летит звезда. 
Гаснет звон последнего слога 
И шкатулка вопросов пуста. 
Больше не будет больно и плохо, 
Сегодня не кончится никогда...»

   -Мамо, ти дома?- гукала я з порога.

-Та хто там?- мама вийшла в коридор і побачила мене, -Єво?! Ти? Де ти була?! Я вже валер'янку п'ю!

-Та... То довга історія. Мамусе, приготуєш чаю? Бо мені щось погано...

-Звісно. І ти мені все розкажеш!

-Побачимо...

   Я переодягнулася у чистий домашній одяг. Прийняла душ. Лягла на ліжко, так і незчулася, як заснула...