Глава 3

Вечір тихо опускався на наше містечко. Люди поверталися з роботи і у кожному будинку виднівся вогник у вікні. Хтось готував вечерю, а дехто – просто відпочивав біля телевізора. Тато повернувся з роботи і щось весело розповідав мамі на кухні, а у мене ніяк не виходило обрати правильний одяг на пікнік. Сукню не вдягнути, спортивний костюм – банально. Довго перебираючи гардероб, я зупинилася на синіх джинсах, білій футболці та зеленому джемпері. Вечір ще не холодний, а до ночі я все одно не залишуся, гадаю не замерзну. Такий у мене був план на сьогоднішній вечір.

Задзвонив телефон. Телефонувала Маринка.

• Привіт. Вже зібралася? – запитала подруга.
• Ніби, так. А на котру годину, ти чула? – перепитала Маринку.
• Ти справді літала десь у хмарах, - засміялася дівчина. - На 19.00 біля нашого супермаркету. Ти вже повинна бути на вулиці, бо я вже біля твого будинку – продовжувала дівчина.
• Так, тільки ж 18.30! – подивилася  я на годинник. - Ще ж рано!
• Нічого страшного. Я хочу побачити, як ти виглядаєш! – сказала Марина. - Ти ж знаєш, хто з нами буде ще в компанії?
• Хто? – здивовано запитала я.
• Олексій Заводюк. – сказала Марина.

Олексій був старший за нас. Йому було – 20 . Він навчався на інженера і був найкращим другом Василя, нашого однокласника. Тому, він скрізь був із ним. Хлопець був вродливим, з темним волоссям, карими очима і просто чарівною посмішкою. Хоча і був трішки повненький, але це йому не шкодило, а навпаки – личило. Ще коли він навчався у школі- ми з ним товаришували, адже він часто «зависав» у нашому класі. Мої однокласниці говорили, що я йому подобаюся, хоча я тільки з цього посміхалася, адже конкретних проявів уваги від нього не спостерігала.

• І що? – запитала я.
• Як що? – перебила мене Марина.-  Ти ж йому подобаєшся.
• Хто, я? – велике здивування. - Це було ще у 8 класі. Сміх якийсь – відповіла я. Так і нічого він мені не пропонував,  ми не зустрічалися, навіть на прогулянку ніколи не запрошував. Мені однаково. Так і йду я з вами, тільки через тебе.
• Ну, тоді добре. Я вже прийшла – сказала дівчина. - Зустрінь мене.

Я попрямувала у вітальню, де відчинивши двері чекала на подругу. Ось і вона. Моя Маринка, мала завжди гарний смак, тому і одягалася відповідно до модних тенденцій.  Сама вона була невисокого зросту, блакитні очі, як дві перлинки виглядали із біленького, густого чубчика. Гарна осанка і опуклі форми, надавали цій дівчині кокетливості. Тому, Марина могла без будь – яких труднощів підкорити кого завгодно.

• Ще раз привіт – привіталася з порогу. – Ти ось - так підеш? – подивилася на мене Марина.
• Так, а що? – здивувалася я.
• Можливо, краще щось інше- зморщила носик дівчина.
• Ні! – твердо відповіла. - Саме це, а ще кепка і кросівки. Я твердо вирішила і все. Будеш мене відмовляти, я взагалі не піду.
• Як скажеш, тоді пішли.

Я була не такою модницею, як моя подруга. Тому, головний девіз при купівлі одягу був такий: «Аби  зручно».

Ще було трішки рано, тому ми повільно йшли по дорозі. Весело гомоніли, згадували минуле і не помінити, як  прийшли до місця зустрічі. Однокласники були вже майже всі, тільки чекали Влада і Ксюшу, головну затійницю нашого відпочинку. За кілька хвилин прийшла дівчина, зібрала гроші на продукти і вони з Іркою пішли купувати все за списком. Більше ніхто не пішов, адже за словами Ксюши, ми нічого не розуміємо у закупівлі. А нам ще краще. Поки чекали, підійшов наш новенький з Василем і Олексієм. Влад привітався з юрбою і кинув на мене неоднозначний погляд. Він був одягнений у чорні джинси, кросівки білого кольору та теплий, сірий джемпер. Бейсболка з дивними надписами,  привернула мою увагу. Що це? На якій мові написано, я так і не зрозуміла. За спиною у нього була гітара. «Отже, він ще й музикант» – подумала я. Розглядаючи Влада,я і не помітила, що за мною спостерігав Олексій. Коли мене штовхнула Маринка, я повернула обличчя і тільки тоді помітила погляд хлопця. Добре, що дівчата вийшли з магазину і вручили їм продукти, бо Олексій вже прямував до мене. Та сьогодні не дуже хотілося з ним спілкуватися.

Прийшовши до річки, хлопці швиденько організували вогнище, а дівчата – наготували невеличкий стіл. Одразу ж, дістали склянки для напоїв і Василь з Олексієм, дістали з – за пазухи червоне вино і горілку.

• А це дівчатка, для зігріву – весело сказав Василь.

«Алкоголь на відпочинку - це не до добра» – подумала я. Але решті відпочиваючим – це сподобалося. Щоб не бути «білою вороною» я пригубила червоний напій, який мені налили хлопці. Біля мене сиділа Маринка, яка з радістю осушила свій стакан «чудодійного» напою. Трохи поспостерігавши, я її зупинила.

• Марина, досить –сказала я. - Потім буде погано.
• Я ж навіть не сп’яніла – заспокоювала мене дівчина. Я рішуче наполягала це припинити, поки Марина не здалася.
• Добре, мамо. Більше не буду.