Глава 17

• Доброго ранку! – почула голос Марини. – Вставай, час до школи.
• Привіт. – протираючи очі, промовила у відповідь. – А як, ти підеш без рюкзака?
• Мама привезла мої речі, поки ти спала – промовила Марина. –Так, що я вже одягнена. Чекаю на тебе.

Справді, подивившись на подругу, помітила, що вона дійсно була одягнена в інший одяг. Я вилізла з ліжка і попрямувала у ванну. Привівши себе у належний вигляд, ми спустилися на кухню. Мама якраз збиралася на роботу.

• Я на працю! – промовила мама. Дивно, що вона нічого не запитала про Марину, але потім я згадала, що мама подруги привозила їй речі і мабуть, розповіла їй.
• Бувай мамо! – промовила я.
• Сніданок на столі. Сьогодні буду пізно, затримаюся на роботі.
• Добре. Гарного дня.

Поснідавши, ми також пішли. Дорогою ще обговорювали все те, що з нами сталося. Я відчувала свою провину у тому, що з нами відбулося. Але, Маринка мене заспокоїла, сказавши, що все гаразд.

Ми зайшли у клас. Я одразу помітила, що Влада не було. Дівчата, щось весело обговорювали за партами, а хлопці – грали на телефонах у ігри. Продзвенів дзвінок і до класу зайшла Ксюша.

• Привіт усім! – весело защебетала дівчина. – Вона підійшла до мене: - Добре вчора погуляла, а?

Я одразу зрозуміла, щось тут не так. Почався урок історії. Вчитель перевіряв домашнє завдання, коли до класу зайшов Влад. Він привітався, вибачився за запізнення і сів за сусідню парту. Я повернула голову, щоб побачити його. Зустрівшись поглядами, я зрозуміла, що щось сталося. Він подивився на мене, його погляд був холодний. Ксюша! Я її недооцінила. Вона сиділа за своєю партою і весело посміхалася.

Урок здавався для мене вічністю. Дуже хотілося все вияснити, пояснити Владу ситуацію, яка сталася вчора. Продзвенів дзвінок і я одразу підійшла до нього. Він з презирством подивився на мене.

• Вибач! – холодно сказав він . – Немає часу на розмови. Я хочу підготуватися до уроку.
• Що сталося? – намагалася вияснити я. – Я не відійду, поки, ти мені не поясниш.
• А, що пояснювати? – з болем в очах подивився він. – Як ти паралельно зустрічаєшся з іншим?

Я помітила, як всі слухають нашу розмову.

• Давай поговоримо на коридорі – запропонувала я.

В цей момент підійшла Ксюша.

• Владе, а про що з нею говорити! – ставши біля нього, сказала дівчина. – Ти  все бачив сам.
• Тобі, яка різниця! – підійшовши до неї промовила я. – Відійди, дай нам поговорити.
• Вибач, Поліно! – дивлячись на мене, сказав Влад – Нам немає про що говорити. Я все бачив. Мені Ксюша показала відео, де ти була з….тим.

Влад вийшов з класу. Я зрозуміла, що йому було дуже боляче. Сльози покотилися у мене по щоках. Я подивилася на Ксюшу, яка задоволено потирала руки:

• 1:1! – сердито промовила вона. – Думаю, ти зрозуміла чий він хлопець? Тоді, дай мені дорогу.

Вона штовхнула мене і пішла на коридор. Одна лише думка крутилася у голові : «Як я буду без нього! У чому моя провина? Опанувавши себе, я вийшла на коридор, щоб вмитися. Там  побачила, як Ксюша обнімала Влада. Всередині мене, щось обірвалося. Я заховалася за двері, щоб вони мене не помітили. Як же було боляче спостерігати за цим. Хлопець, який заполонив моє серце, тепер рве його на частини.

Дзвінок продзвенів і учні почали збігатися до класів. Я почекала, поки вони пішли до класу, а потім підійшли до умивальника, щоб вмитися.

Марія Степанівна побачила мене, коли я стояла біля вікна. Сльози здушували мене, ніби змія, що обвилася навколо шиї.

• Поліно, заходь до класу. – почула за спиною. Я обернулася і вона помітила, що я плачу. – Щось сталося?

Ніби чекаючи цього запитання, сльози у відповідь ринули з більшою силою. Цього разу я не плакала, а ридала. Вчителька посадила мене на лавочку. Я пригорнулася до неї. Хвилина моїх ридань припинилася і мені стало легше.

• Заспокоїлась? – запитала вона. – Тепер, можливо розповісти, що з тобою сталося?
• Вибачте мене, що вас налякала. – намагалася пояснити. – Просто, хлопець з яким я зустрічалася покинув мене, через непорозуміння.
• Так ось в чому справа! – сказала Марія Степанівна. – Що ж я можу тобі порадити, дівчинко моя. Справжнє кохання – це не річ, яку можна викинути чи забути, якщо ти йому справді подобаєшся, він розбереться у цій ситуації, і ви знову будете разом. Якщо ж ні – краще розійтися. Ти ще така юна, все у тебе буде попереду, а зараз заспокойся і вперед на урок.

Я дуже ціную пораду Марії Степанівни. Взявши себе в руки, з гордо піднятою головою я зайшла до класу. Марія Степанівна закрила двері і розпочала урок. На наступний раз, потрібно представити свою парну роботу. Після уроку, Влад підійшов до вчительки і відмовився працювати з нами. Мені було дуже образливо, але нехай буде так. Хтось скаже, що я відмовилася від свого кохання, але відповідь буде одна – ні! Просто, я не буду бігати за ним, плакати, переживати, бо нічого поганого не зробила. А Влад, спочатку повинен був підійти до мене,  запитати як було насправді. Як мені не було б важко, але я впораюся.