Глава 19

Я прокинулася від шуму у вітальні. Подивилася на годинник 7.00. «Щось відбувається» - одразу думка промайнула в голові. Я спустилася і побачила смішну картину. Мама збирає тата на роботу. Вони нічого не можуть знайти, тато сердитий з однією шкарпеткою повзає на чотирьох біля дивану, мама стоїть біля дверей, тримаючи в руках випрасувану сорочку. «Але, ж тато вчора ввечері поїхав» - подумала. – «Мабуть, вночі повернувся. Боягуз»

Я покашляла і вмить дві постаті завмерло. Обидва з переляканими очима подивилися на мене. Першою мовчанку порушила мама:

• А, ми…прибрати вирішили. – переглянулася з татом. – Ось, тато запропонував допомогти.
• Так-а-к. Мама подзвонила зранку, їй не було кому підняти диван, щоб винести коврика. От, я і вирішив допомогти.

Мені стало так смішно, що я не стрималася і зареготала на весь будинок. Батьки побачили, що я не серджуся на них і разом зі мною почали сміятися.

• Ви, як маленькі діти. – промовила. – Яке прибирання, не могли вигадати щось інше?
• Що ще, ми повинні були сказати? – відповіла мама. – Ми боялись, що ти не зрозумієш нас, будеш ображатися, як всі діти, тому не встигла випровадити тата, поки ти ще спала.

Я подивилася на них і сказала, що не заперечую татовому поверненню. До школи було ще рано йти, тому ми всі пішли на кухню готувати сніданок. По поведінці така, я помітила, що йому незручно бути поруч зі мною. І я вирішила, ввечері поговорити з ним. Мама з татом поїхали по роботах, а я – у школу.

Настрій одразу ж піднявся. Я прийшла до школи, зняла верхній одяг і попрямувала на своє місце. Влада в класі не було, лише Ксюша чимось хизувалася перед подругами. Краєм вуха, почула, що розмова була про Влада. Зацікавившись цією темою, я зробила вигляд, що повторюю домашнє завдання, а сама, тим часом уважно слухала Ксюшу.

• Ми провели ніч разом – задоволено розповідала подругам. – А вранці, я його провела до дверей, поки батьки спали. Дівчата! Це - кохання.

Ірка почала запитувати її про подробиці, як вона виразилася – «шаленої ночі кохання». Мені стало так гидко, що я змушена була вийти з класу. Як він міг! Ми ж навіть не розійшлись, а офіційно ще перебували у стосунках. А він одразу ж стрибнув у ліжко до цієї…

Добре, що Маринка підійшла до мене. Я розповіла їй, що почула.

• Ти уявляєш, як він міг так вчинити? Того ж дня зрадив мені з нею.
• Не гарячкуй, будь ласка – заспокоювала мене Марина. – Ти ж знаєш Ксюшу – вигадницю. Наснилося щось і розповіла всім. Хіба ж  це правда?

Я задумалася, а чи справді потрібно панікувати передчасно? Побачу Влада і запитаю його про все віч-на-віч.

Дзвінок гучно задзвенів, скликаючи учнів до класів і ми попрямували на свої місця. На моїй парті лежав згорнутий папірець. Я розгорнула його. Там було написано: «Мила моя Полінко! Чекаю тебе на 1-му уроці біля спортзалу. Влад». Я спочатку подумала, що це жарт. Знову Ксюша вирішила зі мною поквитатися. Але, Влада досі не було у класі. Я хотіла вийти, але зайшов вчитель, тому довелося чекати ще декілька хвилин. Ніби на голках, я чекала 5 хвилин, поки перевірять домашнє завдання, а потім відпросившись, побігла до спортзалу. Влад сидів біля дверей. Коли він мене побачив, одразу ж встав. Я стала навпроти нього. Ми мовчали, тільки наші очі говорили за нас. Він підійшов до мене ближче і притис міцно до себе.

• Я так скучив – прошепотів він.

Гарячі сльози потекли з моїх очей. Зрадливі сльози, сказали все за мене. Я не могла натішитися його обіймами. І Влад теж.

• Вибач мене! Вибач! – дивлячись йому у вічі промовила. – Я хотіла тобі все розповісти, але Ксюша перекрутивши ситуацію на свою користь, не дала мені цього зробити.
• Давай поговоримо потім.

Він взяв моє обличчя у свої руки, нахилився і ніжно поцілував.

• Що тут відбувається? – почули голос Ірини Геннадіївни. – Влад, як це розуміти?

Він швидко відпустив мене і заховав за своєю спиною.

• Нічого страшного не сталося, Ірино Геннадіївно – промовив хлопець. – Просто Поліні в око щось потрапило, і я намагався їй допомогти – посміхнувся Влад.

Я стояла червона, мов рак. Ну й брехун!

• І як? – вона зазирнула за Владову спину, шукаючи мене – Допоміг?

Я не втрималася і вийшла до неї.

• Так. – промовила я. – Дуже тобі вдячна, Владе. Ніби все гаразд.
• Якщо так, то будь ласка, ідіть на урок. Щоб це було в останній раз, зрозуміло?

Ми посміхнулися один одному і пішли до класу. Влад обійняв мене і ми зайшли в середину. Урок продовжувався, вчитель не звернув на нас увагу. І ми швиденько сіли на свої місця.

На перерві до мене підійшла Ксюша. Схопивши за руку, намагалася вивести із класу, але їй це не вдалося. В клас зайшов Влад і зупинив її. Але дівчина не здавалася:

• Ти, хочеш, щоб я розповіла їй про вчорашній вечір? – дивилася на нього Ксюша.
• А є що розповідати? – запитав Влад. – Давай, розповідай і я хочу дізнатися, що нового ти придумала за ніч.