Глава 21

Мій будильник, як навіжений задзвенів на весь будинок. Я, протираючи очі, щоб побачити, де знаходиться цей невгамовний жартівник, жбурнула по ньому подушкою. «Ракета досягнула цілі» - посміхнулася я. Але, ще трішки поніжившись у ліжку, я встала. Школа ж чекати не буде! Сьогодні п’ятниця. Можна трішки розслабитися, адже вихідні попереду. До закінчення семестру ще тиждень, а там – зимові канікули. Ура!

Я спустилася на кухню. Нікого не було в дома, лише мій сніданок самотньо стояв на столі. Швиденько поснідавши (не любила снідати на самоті) я одягнулася і пішла до школи. Ранок зустрів мене морозом. Закутавшись у теплий шарф, я стрімголов помчала, щоб хоча б трішки нагрітися. Хоча моя школа була не далеко, але в такий мороз відстань здавалася ще більшою, ніж зазвичай. Зменшивши свій хід, попереду побачила Марину. Я вирішила її налякати.

• Ух! – крикнула я.

Маринка скрикнула і повернулася до мене.

• Ти, що, здуріла! – кричала на мене подруга. – Хочеш, щоб моє серце зупинилося з переляку?
• Вибач, вибач, дорогенька! – засміялася я . – Просто, сьогодні у мене гарний настрій. Тому, хотіла і тобі його подарувати.
• Ну, добре. Вибачаю! – сказала Марина. – А, що сталося? З Владом помирилася?
• Ні. Тато повернувся.
• Що? І ви йому пробачили зраду? – подивилася на мене Марина.
• Так. А що? Ти б не вибачила своєму?
• Ні. Ніколи. Поки ви страждали, він розважався з іншою жінкою. У вас немає ніякої жіночої гідності.
• Чому ти так! – образилася я. – Просто в такій ситуації ти не була, і не знаєш як це. Давай змінимо тему, бо відчуваю, що посваримося.
• Давай. То ми йдемо сьогодні на дискотеку чи ні?
• Так, звичайно. Я сьогодні хочу просто відпочити, – подивилася із захватом на подругу.
•  Клас! – посміхнулася Марина. – Я сьогодні тебе не впізнаю! Такою ти мені більше подобаєшся.

Марина взяла мене під руку і ми разом побігли до школи. Уроки сьогодні, як ніколи пройшли швидко. Влада в школі не було. Все було спокійно. Навіть Ксюша не діставала мене.

Після останнього уроку, ми зібралися йти вже додому, але нас зупинив Василь.

• Поліно! – гукнув він – Почекай.

Я зупинилася.

• Так, що сталося?
• Це тобі.

Він передав мені записку.

• А це від кого? – запитала я.
• Нічого не знаю. Сказали передати і все.

«Щось нове» подумала я. Відкривши її, я прочитала:

«Дорога моя дівчинко. Я знаю, що ти на мене сердишся. Але, прошу вибачення. Чекаю на тебе сьогодні на дискотеці. Незнайомець!»

• Це точно Влад. Хто ж іще може таке написати? – промовила я.
• Дай, я прочитаю. Маринка взяла записку і швиденько прочитала її зміст. – А можливо це не Влад?
• А хто ж іще? – запитала я.
• А якщо це Олексій?

Я задумалася. Можливо і він. Але, такого він ніколи не зробив би. Знаючи Олексія він до такого просто не додумається.

• Оце загадка! – промовила я. – Хто ж це міг би бути?
• Ввечері дізнаєшся. – сказала Марина.  – А зараз додому, щоб підібрати сексапільні наряди.

Ми з посмішками попрямували додому.

Вечір настав непомітно. Я розкрила шафу у пошуку наряду на дискотеку. Що ж одягнути? Стільки речей, а підходящого, як завжди немає.

• Мамо! – гукнула я. – Підійди, будь ласка, допоможи мені.

Мама зайшла до кімнати і ми разом стали підбирати мені одяг. Годину тривали наші тортури, аж поки ми знайшли те, що треба. Темно – синя сукня облягала моє тіло і робила мою талію ще тоншою.

• Ну, справжня красуня! – в захваті від побаченого промовила мама. – І коли ти встигла вирости?!
• Так, справді гарненька. Не знаю мамо, коли я виросла.

Зробивши макіяж, підв’язавши волосся мій образ був довершений. Якраз в цей момент зателефонувала Марина.

• Ти вже зібралася? – запитала подруга.
• Так. Я вже зібрана.
• Тоді, через п’ять хвилин виходь на вулицю. Ок?
• Добре.

Ми з мамою спустилися у вітальню. Я взулася, одягла пальто і пішла на вулицю. Що мене чекає на дискотеці? Я навіть і не здогадувалася.