Глава 28

Ми поверталися разом зі школи. Влад лагідно обійняв мене. В цей момент я була щаслива, бо відчувала себе закоханою. Подивившись на Влада, розуміла, що він мій і хочу, щоб назавжди залишався тільки моїм. Мій будинок виднівся в кінці вулиці, а іти додому так не хотілося. Влад зупинився і швидко повернув мене до себе. Його гарячі губи торкнулися моїх, цей поцілунок, теплом розлився по моєму тілі. Я зрозуміла, що йому також потрібна, адже не кожен хлопець зміг би терпіти мої вибрики, хоча це не дивно, адже справжніх, серйозних стосунків у мене ще не було.

Ми стояли в обіймах посеред вулиці, не помічаючи перехожих. Адже за цей час, поки ми не були разом, встигли дуже скучити один за одним. Влад поглянув на мене.

• Пам’ятаєш, - промовив він – вірші Ліни Костенко. Цей я приберіг для тебе, мій улюблений:

Спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і схамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу

чи біля тебе полум’ям згорю.

 Сльози покотилися додолу. Він цілував моє обличчя, намагаючись впіймати кожну сльозинку.

• Владе, – прошепотіла я. – Вибач мені, за все, що тобі говорила, ображала тебе. Я більше ніколи, не буду так робити. Ніколи! – Я поцілувала його, відчуваючи, як його тіло тремтить.

Він взяв моє обличчя в свої руки і промовив:

• А я, ніколи не думав, що зможу комусь сказати ці слова, адже вважав, що кохання – це не для мене. Але, зустрівши тебе, зрозумів, що я був не правий. Я говорив тобі, що ти – особлива. Ти неначе квітка, розцвіла у моєму серці. І тепер, з впевненістю у своїх словах, я можу сказати: «Я кохаю тебе, Поліно! Всім серцем, всією клітиночкою мого тіла».

Влад притис мене до себе.

• І ніколи, нікому не віддам. Чуєш мене?

Серце виривалося з грудей. Слова загубилися в голові. Я хотіла літати.

• І я тебе кохаю! Моя душа завжди поруч з тобою. Де ти, там і я.

Обійми змінилися на поцілунок. Щасливі, ми попрямували до мого будинку. Зупинившись біля порогу, він мене ще раз поцілував.

• Можна знову запросити тебе на побачення? – запитав влад, цілуючи мої очі.
• Звісно. Я буду тебе чекати з нетерпінням. Бувай!

Я відчинила двері і зайшла до будинку. Влад попрямував до себе додому.

Вдома була лише мама, яка сиділа у вітальні і читала. Я підбігла до неї і притулилася так сильно, що мама ледве не закричала.

• Доню! Що сталося! Що з тобою? – з хвилюванням в словах, промовила мама.
• Я щаслива, мамочко! Щаслива! Мені хочеться про це кричати, щоб всі знали про моє щастя.
• Влад? Це щастя пов’язане з ним? – дивлячись на мене промовила мама.
• Так, мамо. Я його кохаю! Кохаю!
• А він тебе? Він знає про твої почуття?
• Так. І він мене теж. Влад  перший про це сказав.

Мама промовчала, але я помітила, що вона трохи розхвилювалася.

• Донечко! – почала розмову вона. – Я розумію, що це твоє перше почуття, але вислухай мене, будь ласка. Згадай, що було з тобою декілька днів тому. Ти ж не хочеш, щоб це знову повторилося, тільки тепер це може бути Влад.
• Мамо, він ніколи мене не образить. – я відхилилася від неї. – Чому ти так? Ти ж нічого про нього не знаєш.
• Мені ж краще знати, що це таке. І я не хочу, щоб він розбив тобі серце, доню.
• Я ж заміж за нього іти не буду. Можна мені відчути себе коханою, чи ні?

Я більше не стала слухати маму і пішла до своєї кімнати. Чому всі проти нас? Ніхто не вірить у наші почуття. Але, головне, щоб ми в це вірили.

Підготувавши одяг на завтра, я підбирала одяг для сьогоднішньої зустрічі. Як поговорити з батьками, щоб відпустили мене на концерт? Після сьогоднішньої розмови з мамою, я не знала. Роздумуючи план розмови, я почула мамин голос.

• Доню, спускайся, у нас гості!

«Хто б це міг бути?» - подумала я. Влад сказав, що приїде ввечері, а зараз тільки 17.00. Із здивуванням, я спустилася у вітальню. А на дивані мене чекала бабуся, яка приїхала до нас на свята. Моя бабуся жила в селі. Коли дідусь помер, вона залишилася сама жити у своєму будинку, адже навідріз відмовилася переїздити до нас. Не тому, що хтось був проти її проживання з нами, просто вона хотіла бути поруч там, де все нагадувало про нього, її коханого Антона.

• Бабусю! Як я рада тебе бачити! – підбігла до бабусі і сильно її обійняла. – Я так скучила за тобою, ти собі навіть не уявляєш.
• Привіт, внучечко! І я скучила за тобою. Чекала вас на гостини, а тут вирішила сама приїхати. Як ви тут?