Кохання всього мого життя

Глава 31

Зимовий ранок зустрів мене сонячним поцілунком. Проміння торкнулося сонного обличчя і я, позіхаючи встала з ліжка. Треба зібратися, адже сьогодні мене очікує незвичайна подорож.

Я одягнулася, і стала збирати свій рюкзак. На годиннику була 8 година ранку, до маршрутки ще залишається 2 години, тому не поспішаючи я склала найнеобхідніші речі. Зателефонував Влад. Ми поговорили декілька хвилин і домовилися, що він по мене прийде, щоб разом піти на зупинку. Поклавши телефон, я заглянула ще раз у свій рюкзак. «Все готове до мандрівки!» - задоволено подумала про себе. Спустилася на кухню. Мама стурбовано поглянула на мене. Зараз розпочнеться повчання.

  • Доню! – промовила мама. – Ти гроші взяла?
  • Так, мамо. – кивнула я.
  • А паспорт?
  • Мамо, так!
  • Можливо не поїдеш, я щось дуже за тебе хвилююся.

Я підійшла до мами і заспокоїла її.

  • Мамо! Я ж не назавжди їду. Ми приїдемо на останню маршрутку додому. Будь ласка, не хвилюйся. Якщо щось станеться, я до тебе обов’язково зателефоную.
  • Це ж твоя перша подорож без нас. Тому, напевно такі хвилювання.

Бабуся підійшла до нас на кухню, коли ми снідали.

  • Зібралася, доню? – запитала у мене.
  • Так, бабусю. Я вже чекаю, коли будемо вирушати.
  • Тоді, щасливої дороги. А це тобі від мене.

Вона підійшла до мене і дала невеличкий згорток. Я його відкрила, а там були гроші.

  • Ну, бабусю, навіщо! – подивилася на неї зі сльозами на очах. – У мене ж є.
  • Нічого, їх багато не буває. Купиш своєму хлопцеві, якийсь подаруночок чи собі.
  • Дякую! – Я підійшла і поцілувала бабусю. На годиннику була дев’ята година. Я встала зі столу і пішла одягатися.

У таку подорож спідниці не одягнеш, тому вибір впав на темні джинси і толстовку, яка якраз буде доречна до моєї спортивної куртки. Підвівши очі, я нафарбувала губи ніжно – рожевим блиском, а своє довге, чорне волосся дбайливо прикрила спортивною шапкою. Воно гарно спадало на плечі. Вдягнувшись, я взяла свій рюкзак і спустилася у вітальню. Мама з бабусею поглянули на мене і задоволено посміхнулися.

  • Красуня! – розрядивши напругу, промовила бабуся.
  • Так.

Мій look оцінили, значить можна впевнено  вирушати до столиці. Задзвенів телефон. Влад!

  • Так! – відповіла.
  • Я біля твого будинку. Ти вже зібралася?
  • Так. Залишилося тільки взути кросівки.
  • Тоді чекаю.

Я поспіхом взула свої тепленькі, білі кросівочки, перекинула рюкзак через плече і попрощалася зі своїми милими жіночками.

Влад чекав мене на подвір’ї.  Він також обрав для подорожі спортивний стиль одягу. Я підійшла і поцілувала його. Влад взяв мій рюкзак і ми пішли.

  • Готова до подорожі? – запитав він.
  • Так. Трохи є хвилювання, але воно приємне. – відповіла я.

На зупинці не було нікого. Влад розстібнув куртку і притягнув мене до себе. Я занурилася у його теплі обійми. Маршрутка під’їхала. Зупинилася біля нас. І з неї вийшов Олексій.

  • О, які люди! – вишкірившись, промовив він.

Серце забилося частіше, я сильніше стиснула Владову руку. Він помітив моє хвилювання, і став передімною.

  • Бувай! – сердито промовив він Олексію і відштовхнув його в бік.

Йому це не сподобалося. І поки люди виходили, він схопив мене за руку.

  • Що, забула вже мене? Можливо нагадати! – Влад вдарив його в обличчя. Він упав. В цей момент, маршрутка почала вирушати і ми заскочили в неї. У вікно я побачила, як він піднявся і щось вигукнув, але ми цього вже не почули. Краще б цього не було.

Ми зайняли вільні місця. Зручно вмостившись на сидіннях, Влад взяв мене за руку. Я стривожено поглянула на нього. Він поцілував мене.

  • Чому засумувала, принцесо? – поглянув на мене. – Не звертай уваги на цього придурка. Він отримав по заслузі. Я ж у тебе сильний. Нікому не дам тебе ображати.

Подивившись на нього, я посміхнулася. Ну, справжній рицар, а не хлопець! Влад ввімкнув свій  телефон, дав мені навушника і знайома мелодія зазвучала для нас. Я поклала свою голову на його плече і так ми їхали всю дорогу.

Я задрімала. Прокинулась від його поцілунку.

  • Прокидайся, сонько! – цілуючи мої губи промовив він.
  • Я заснула? – поглянувши у вікно запитала.
  • Так. Ми вже майже на місці. Тому, потихеньку будемо збиратися. Я вийняла люстерко і поглянула на себе. Волосся трішки розкуйовдилося, тому я легенько причесала його  і одягнула шапку. Підмалювала губи і була готова.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше