Кохання всього мого життя

Глава 32

Маршрутка рухалася дуже швидко. Краєвиди змінювалися один за одним. Ось і знайомі для мене місця. Ще одна зупиночка і ми вдома. Дорога втомлює мене і проїхавши стільки кілометрів, я почувала себе вичавленим лимоном. Влад дрімав на сусідньому сидінні. Напевно він також втомився.

Під’їжджаючи до нашої зупинки, я легенько розбудила його.

  • Вже приїхали? – сонно перепитав він.
  • Так. Час збиратися.

Ми одягнулися і підійшли до виходу. Влад вийшов переший і дав мені руку. Зістрибнувши з останньої сходинки я опинилася у його обіймах. Ми рушили іти. На вулиці було тихо і нікого не було. Тому, ми помаленьку добиралися до мого будинку. Повернувши, нас чекала неочікувана зустріч.

Олексій з друзями сиділи на порозі супермаркета. Було видно, що хлопці добре захмелілі. Ми хотіли оминути їх, але не вийшло.

  • О, як добре, що я тебе тут зустрів! – він встав і підійшов до нас.
  • Чого хочеш? – став навпроти нього Влад. – Ми тебе не чіпаєм, тому будь ласка іди відпочивай.
  • Як скажеш. Як там? – кивнувши головою у мій бік – Дала вже тобі?
  • Тобі яка різниця.
  • Значить – ні! – засміявся він. – А я не чекав, поки дасть, сам, силою взяв, що хотів. І не дарма, адже ще була не «розпакована».

Почувши ці слова, Влад щосили вдарив його у обличчя.

Олексій впав, але закричавши до нього підбігли його друзяки.

  • Бий, козла! – закричали вони.

Четверо хлопців накинулися на мого Влада. Вони били його ногами, кулаками, аж поки не підійшов Олексій із бутилкою в руках і щосили наніс йому удар по голові.

Я закричала. Вони ошелешено подивилися на нього. Влад впав. Вони побачили, що він не рухається і повтікали. Я підбігла до нього. Сльози не давали можливості побачити обличчя. Я швидко набрала 103 і витираючи з його обличчя кров, стала говорити до нього.

  • Владе! Коханий мій! Благаю, потерпи трішечки, все буде добре. Ми будемо разом, і більше ніхто і ніколи не заподіє нам зла, чуєш. Але хлопець мовчав. Я гладила його волосся, цілувала закривавлені губи і молила Бога, щоб він його врятував. У цей момент задзвенів його телефон. Тато! Висвітлилося на дисплеї. Я відповіла.
  • Алло! – почувся його голос в телефоні. – Владе, ти вже приїхав?
  • Вибачте! – промовила я. – Але це не Влад, а Поліна, його дівчина. Влада сильно побили і я викликала швидку. Під’їдьте, будь ласка до супермаркету, ми тут.

Відповіді я не почула, він скинув. Через кілька хвилин під’їхала швидка, а за ними і поліція. Медики швиденько вийняли ноші і поклали мого коханого на них. В той момент з’явився і його батько.

  • Рідні, можете їхати з нами.

Але його тато, побачивши сина перебував у шоковому стані. Я хотіла поїхати з ними, але мене не пустили. Його тато прийшовши до тями, сів у машину і попрямував за швидкою, яка рушила.

До мене підійшов поліцейський.

  • Пройдіть, будь ласка до машини. Адже, ви були свідком цієї ситуації.

Витерши сльози, я попрямувала за ним. У середині, я дала свідчення про те, як все сталося. Він все записав і мене відвезли додому.

Увійшовши до будинку, я голосно заплакала. На мій плач вийшла бабуся, побачивши мене у такому стані, вона розбудила маму з татом і я, заспокоївши розповіла їм, що з нами сталося. Вони були шоковані. Мама, накапала мені заспокійливим крапель, провела мене до кімнати і вклала спати. Я щохвилини думала про нього. Як він? Чи прийшов до тями? Кілька разів я набирала його номер, але слухавки ніхто не брав. До його тата у мене номера не було. Тому, вирішила, що з самого ранку я піду до нього. Скоріш би вже ранок!

 

Я прокинулася, і одразу потягнула руку до телефону. Жодного пропущеного  виклику. Підірвавшись з ліжка, я швидко одяглася і спустилася до низу.

Мама готувала сніданок.

  • Ти куди? – запитала вона.
  • Я до лікарні. Я повинна його побачити.
  • Але ж ще зовсім рано. Тебе не впустять.
  • Впустять! – рішуче промовила я.

Я взяла зі столу в пакет фруктів і стрімголов помчала до лікарні. Справді, у відділення мене не впустили, але  я хоча б дізналася, де він. Почекавши ще годину, під дверима відділення я знову попрямувала туди. Мене не хотіли впускати, так як я не є родич, але моя настирливість допомогла мені у цьому.

Я тихенько прочинила двері і побачила його.

«Бідненький!»- сльози покотилися по щоках. Він був без свідомості. Безліч трубок були під’єднані до його тіла. Я підійшла і поцілувала його. Присівши, я і не помітила його тата.

  • Що Ви тут робите? – сердито запитав він.

З переляку, я аж підскочила.

  • Вибачте, але я прийшла його провідати. Я ж не могла залишити його тут.
  • Дорога Поліно! Я говорив із поліцейським, і все дізнався, через кого мій син зараз лежить у такому стані – він став ближче до мене. – І я настоюю, щоб Вас більше тут не було, зрозуміло.
  • Але, чому? – не знала, що сказати я.
  • Ти це прекрасно розумієш. Якби не ти..- Він відійшов у бік, не доказавши речення.
  • Іди, геть! – повернувся він до мене. – Забирайся! Медсестер я попереджу, щоб і духу твого тут не було.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше