Розділ 5. Новина Аліси. Софія

Прокинувшись, вирішила що не буду пригадувати події минулої ночі і почала швиденько збиратись на роботу. Після водних процедур, я стояла біля шафи і думала що мені одягнути сьогодні. Так як на вулиці вже справжня тепла весна, вирішила що це буде мій улюблений костюм кольору хакі, під піджак я одягнула чорний топ на тоненьких бретелях. Коли з одягом було покінчено, я зробила собі легкий неохайний пучок, нанесла нюдовий мейк, який підкреслював мою природню красу і взула свої чорні туфлі на тонкій шпильці. Снідати вже часу не було, тому я відправилась на вихід, прихопивши із собою іміджеві окуляри.

Аліса схоже вже була в універі, бо ж сьогодні першою парою в неї була історія, важливий семінар, сподіваюсь що вона гарненько підготувалась до нього.

Коли я вже була на півдорозі до майбутньої кав’ярні, подумала що непогано було б взяти каву, тому під’їхала до найближчого кавового кіоску і замовила шоколадний круасан і лате із кокосовим сиропом. Це був мій улюблений напій ще зі студентських часів.

І ось я вже стояла перед будівлею, як мені зателефонувала Аля, тож я, не думаючи, прийняла виклик.

- Привіт, люба! - Привіталась до Алі.

- Привіт, сонце!

- Щось трапилось?

- Хотіла запросити на обід, якщо ти не дуже зайнята.

- Залюбки!

- Давай в ресторані «Венеція»?

- Чудово, я якраз працюю неподалік!

- Добре, о першій годині дня буду чекати тебе там.

- Згода, до зустрічі!

- Папа!

Після дзвінка подруги мій настрій автоматично покращився, адже крім того що ми зустрінемося, ми ще й смачненько поїмо.

Робота над ескізами йшла дуже швидко, тому коли я глянула на час, ледь не вдарила себе по лобі, бо ж мала вже бути в ресторані на обіді, де мене вже чекала Аля. Тільки-но я згадала про неї, у мене одразу задзвонив телефон.

- Алька, я так запрацювалась, не помітила що маю вже сидіти з тобою в ресторані. Я вже біжу!

- Не поспішай, я вже замовила нам обід. Чекаю.

- Дякую, люба. Скоро буду.

Як же добре мати подругу, з якою співпадають смаки в їжі.

Через п’ять хвилин я вже була на місці, зайшовши в зал, одразу помітила Алю і пішла до неї.

- Привіт, вибач що спізнилась!

- Привіт, та нічого, я все розумію. Розповідай, що за робота там у тебе така, що ти спізнилась на зустріч до подруги?

- Оо, це не робота, а суцільний кайф. Уявляєш, мене обрали дизайнером для створення кав’ярні!

- Я дуже рада! І чим ти зараз займаєшся?

- Я роблю ескізи приміщення у різних стилях, аби власник обрав собі той, який йому сподобається найбільше.

- Ти вже познайомилась із власником?

- Ні, зустріч відбудеться на наступному тижні, в понеділок. Він мене ще не знає, тому буде знайомитися і зі мною, і з ескізами водночас.

- Зрозуміло! А хто ж тебе обрав дизайнером, якщо ви з власником не знайомі?

- Мене обрала директорка закладу, з нею ми вчора підписали контракт про співпрацю на три місяці.

- Це ж добре!

Тут нас перервав офіціант, який приніс нам наше замовлення.

- Ваше замовлення!

- Дякую! - Сказала я офіціанту.

- І ще, дехто вам передав два бокали шампанського..

- Хто це такий щедрий?

- Цей чоловік побажав залишитися інкогніто!

- Отже чоловік. Ну добре, ми вам дуже вдячні. І ще передайте тому чоловікові спасибі від нас!

- Добре, гарного дня.

- Дякуємо! – в один голос відповіли ми з подругою, після чого засміялись.

Цікаво хто цей чоловік, що розщедрився на шампанське нам із подругою.

- Цікаве продовження дня! – мовила Аля.

- Це точно. Цікаво, хто це нам передав шампанське?

- Мені теж, але я дуже хочу їсти! Тому годі базікати!

Після обіду я направилась до кав’ярні, де провела залишок дня. Мені настільки подобалась моя робота, що я навіть і не помітила що годинник показував сьому вечора. Від цих роздумів мене відірвав дзвінок сестри.

- Так, маленька, слухаю!

- Привіт! Сонь, я вже вдома, ми з вечерею чекаємо на тебе!

- Чудово, вже виїжджаю. Чекай!

Я швиденько почала збирати свої малюнки, над якими працювала цілий день. Через кілька хвилин я вже сиділа у своєму авто, яке мені подарували батьки на двадцятиріччя. Це червона ауді, мій улюблений колір в поєднанні з улюбленою маркою авто, що може бути краще.

Так от, їдучи додому на своєму ідеальному авто, тишу порушила мелодія телефону. Зазвичай я їжджу під музику, але я ще не встигла її увімкнути. На екрані був незнайомий номер, трохи повагавшись все є прийняла виклик.

- Слухаю!

- Привіт, Софіє! – мовив чоловік по той бік слухавки, а голос мені здався знайомим.

- Доброго вечора! – чемно привіталась, адже не здогадувалась хто мені телефонує.

- Я хотів би вибачитись перед тобою за вчорашнє, точніше вже за сьогоднішнє! - мовив чоловік.

І тут до мене дійшло, це телефонував Рост, друг Давида, той що палко цілував мене вночі.

- Добре, вибачаю. Це все? – сказала я, аби швидше покінчити із дзвінком.

- Ні. Еее… Я хотів би запросити тебе до клубу. Завтра Давид із Алею мають нам щось розповісти.. – випалив Рост.

Дивно.. Аля мені нічого не говорила про цей похід до клубу. Добре завтра подзвоню до неї і дізнаюсь сама.

- Я знаю про це, - вирішила сказати так, щоб він не подумав, що подруга від мене щось приховує, - я там буду, але доберусь сама. Дякую. – Сказала і скинула виклик.

Я була трохи розлючена на Алю, але сьогодні не стану їй телефонувати, краще зробити це завтра.

- Привіт, Софійко! – вибігла сестра із кухні і обійняла мене.

- Привіт, щось трапилось? – не випадково запитала я, адже так мене сестра називала тільки тоді коли щось сталось.