Розділ 11

Амелія зібрала високо хвоста, зав’язала косу, одягнула зручні шкіряні кросівки, шкіряну коротку куртку, светр та темно-сині джинси й вийшла на подвір’я, де її вже чекав Оден.

Джип Гранд Черокі летів по пустій автостраді. Виїхавши вночі, вони хотіли вже до наступного вечора дібратися до будинку відьми. Оден розповідав про поїздку на захід, про те, що там зустрів гарну, але сурову шатенку, яка працює в органах поліції, про Альтера, який сумував за Лією, і про те, що пантеру вже час відпустити, що він не маленький та не беззахисний.

— Найголовніше, що ти зробила для Альтера, так це врятувала йому життя. Він зможе пристосуватися в дикій природі. Ти його навчила бути сильним та розумним, але він дика тварина, яка повинна жити на волі разом із такими, як він.

Амелія зітхнула від думки, що вона може попрощатися з Альтером, але також вона розуміла, що Оден має рацію.

— Якщо він захоче, я його відпущу.

— Амеліє, я також люблю цю чорну морду, — усміхнувшись, сказав Оден. — І всі працівники в маєтку вже звикла до нього, тим паче що його опікали всі, особливо тоді, коли він був малим, але природа над усіма живими істотами бере вверх, і звіриний інстинкт просипається навіть у прирученої тварини.

— Ти маєш рацію, — погодилася зі словами Одена.

— Відпочинь. Нам ще довго їхати.

На дворі вже сутеніло. Амелія прокинулась від болю.

— Незручно спала, — засміялась. — Тепер шия болить.

— Нічого, скоро у нас буде розминка. Тим паче що ми вже під’їжджаємо.

Оден залишив машину та взяв рюкзак із багажника. Вони вирушили до будинку пішки. Знайшовши зручне місце для спостереження, чоловік дістав бінокль та промовив:

— Будинок, в якому живе ця відьма Урсула Бернет, оточений охороною та собаками.

— Чудово, — усміхнувшись, сказала.

Оден усміхнувся у відповідь.

Спочатку Амелія нацькувала собак, звичайно, що вони не розірвали охоронців і навіть не покусали їх, але потрібно було збити з пантелику охорону. Продовжуючи контролювати псів, Оден та Амелія без перешкод зайшли до будинку. По дорозі Оден розібрався з декількома охоронцями, тим часом як Амелія ввірвалась до будинку. Взявши нунчаки з рюкзака, дівчина уклала на підлогу двох охоронців. Від шуму та галасу в будинку вийшла сама господарка. Амелія вдарила відьму в обличчя, але та не впала, і між ними розпочалася бійка.

— Я Амелія Даррел, — заламавши руки Урсулі та поставивши жінку до стіни обличчям, промовила, — і твої чари на мене не діють.

— Що тобі потрібно від мене? — зарепетувала жінка.

Амелія повернула жінку до себе обличчям і вхопила її за горло.

— Дивися мені в очі, — вони стали срібного кольору, від чого відьма ахнула. — Ти повинна зняти закляття, яке колись наклала на Ліама Ардена.

Урсула фиркнула та захрипіла, дівчина ослабила хватку. Тим часом один із охоронців раптово накинувся на Амелію та схопив її. Вона відштовхнулася ногами від стіни, й вони разом впали на підлогу. Швидко піднявшись, дівчина вдарила його з розвороту ногою.

Урсула вибігла з будинку, але Амелія наздогнала її та повалила на землю. Жінка піднялась та пробурмотіла якісь слова, відкинувши Амелію від себе, від чого дівчина відлетіла на декілька метрів. Відьма підійшла до Лії та, засміявшись, промовила:

— В твоїх жилах тече сильна кров, однак ти мені не рівня!

Оден вчасно з’явився та з арбалета вистрелив Урсулі в руку. Жінка закричавши, намагалась витягнути стрілу. Амелія піднялась та підійшла до відьми.

— Ти така сама, як і я, з особливим даром. Ти частина цього світу, і прийде час, коли різні фанатики будуть полювати на тебе, — Лія присіла біля Урсули та швидким рухом вийняла стрілу. Жінка від болю скривилася. — І подобається це тобі чи ні, але тобі прийдеться зняти заклинання з Ліама Ардена.

— Я не можу, мені потрібен хтось із роду Арденів. А я бачу тільки тебе та твого охоронця! — Урсула подивилася в сторону Одена.

— Він не охоронець, він — друг, — Амелія сильно вдарила Урсулу в обличчя. Від удару жінка втратила свідомість.

— Ну що, вона їде з нами?

— Так, — піднявшись, сказала.

Вже було за північ. Оден запропонував зупиниться в готелі. Вони були втомлені, і Амелія сказала Одену, що неймовірно їсти хоче та відпочити.

— Ти будеш зі мною в кімнаті, — розв’язавши руки Урсулі, сказала Лія.

— А тобі не страшно зі мною залишатися наодинці? Я ж зла відьма!

— Ні, не страшно, — стенула плечима. — Тим паче тобі також є що втрачати. Я бачила фото маленької дівчинки поряд із тобою.

— Це моя донька, — опустивши голову, сказала Урсула. — Вони забрали її від мене, тільки раз у тиждень дають зустрітись.

Амелія помітила гнів в очах жінки. Вони сиділи тихо в кав’ярні готелю, кожен у своїх думках. Перша тишу порушила Урсула:

— Якщо я допоможу вам, ти відпустиш мене?

Амелія від здивування підняла брову та подивилась на Одена. Чоловік фиркнув, але нічого не сказав.