Кохання з хижаком

Розділ 14

Амелія розповіла Джуліану про наміри поїхати до Единбургу та попрохала не заперечувати їй.

— Для мене це дуже важливо, — додала.

Лорд Рассел розумів, що він не зможе зупинити племінницю, тому і не став заперечувати. Він тільки обійняв Амелію та, поцілувавши у скроню, сказав:

— Будь обережною.

— Дякую тобі за все, — міцно обійняла дядька. — Мені час збирати речі й попрощатись із Альтером.

Амелія знайшла Альтера на задньому дворі маєтку. Він лежав на дереві та відпочивав. Побачивши дівчину, різко зістрибнув та направився до неї.

— Друже, — Лія присіла на траву, — мені треба поїхати в одну мандрівку. Якби мені сумно не було, але я покину тебе на невизначений час.

Він люб’язно притулився до неї, й вона почула думки пантери:

— Моя Ліє, я також буду сумувати за тобою.

Зібравши речі, Амелія вийшла з маєтку. Біля воріт її очікував Ліам.

— Тобі Марина повідомила, що я їду до Единбургу?

— Так, — відповів Ліам. — Коли ти написала мені повідомлення, слідом за тобою прийшло повідомлення від Марини Вортергаус. Вона запитала, чи я знаю про твої наміри. Я відповів, що не знаю.

Амелія засміялась.

— Однак ти не повинен їхати зі мною.

Ліам примружив очі та мовчки закинув речі Лії до багажника. Взявши дівчину за плече, відкрив передні дверцята машини та промовив:

— Ти прохала мене, щоб я довірився тобі, тепер я прошу взаємності.

До залізничного вокзалу вони їхали мовчки. Близько десятої вечора вони вирушили потягом до Единбургу.

Амелія заплющила очі та почала засипати. Схиливши голову на плече Ліама, вона занурилась у сон. Через декілька хвилин вона повернулась, й тепер її голова була на грудях у Ліама. Він обійняв дівчину та, притримуючи її правою рукою, лівою занурився у волосся. Він спостерігав за її спокійним диханням, чув її серцебиття. Всміхнувшись, подумав про неймовірний скарб, який у нього в руках спокійно спочиває. Дівчина міцніше обійняла Ліама. Через секунду розплющивши очі, різко встала.

— Я почула твої думки. Ти був необачним, — сказала Амелія й зніяковіла.

— Ти можеш чути не тільки думки тварин, — спокійно, із усмішкою, сказав Ліам.

— Але цього ніколи не було, — прошепотіла дівчина.

— Тобто? — вигнув брови Ліам.

— Я ніколи не чула людських думок. Я правда не знаю і не можу тобі сказати, чому саме твої думки я змогла почути.

Ліам нічого не відповів.

Амелія пішла до купе-бару. Змучена поїздкою, у неї боліла голова. Замовивши води, озирнулась. До купе зайшло троє чоловіків та стали біля неї. Офіціант кудись зник, і вона залишилась наодинці з ними.

Все відбулось раптово та неочікувано. Отримавши сильного удару в щелепу, чоловік, який накинувся на Лію з ножиком, впав додолу. Стрімко повернувшись, дівчина вдарила ногою ще одного, але той, перехопивши її, вдарив кулаком у груди. На декілька хвилин очі Лії стали яскраво-червоного кольору, і вона подумки позвала Ліама. Піднялась на ноги та завдала прямий удар ногою, маховим рухом по прямій траєкторії. За спиною почувся ще один гуркіт. Амелія оглянулася й побачила Ліама, який люто бив чоловіків. Швидко перехопивши його руку, потягнула з купе. Вони вибігли з бару та направилися до своїх місць. Лія тремтіла від болю у грудях.

— Вони не наважаться йти за нами, — сказав Ліам. — Якби хотіли, вони б не чекали, доки ти залишишся сама.

— Але ці люди спостерігали за нами, — тихо сказала. — А ми навіть не знаємо, хто вони і чи довго вони слідкують за нами.

Лія охайно зав’язала розтріпане волосся в гульку та намагалася спокійно дихати.

— Як ти себе почуваєш? — запитав Ліам.

— Просто чудово! — через декілька хвилин зрозуміла, що відповіла дуже різко, та, щоб загладити свій тон, взяла Ліама за руку. — Завдяки тобі зі мною все добре.

 

Провести ніч їм прийшлося в готелі. Амелія настояла на тому, щоб у них були різні номери. Ліам не заперечував.

Вранці, поснідавши, Ліам та Амелія орендували авто та поїхали за місто, де жив професор Едвард Мілліган.

— Як ніч? — запитав Ліам, перший порушивши мовчання.

— Добре. А у тебе?

Ліам кивнув.

— Це чудово, — вперше Амелія відчула себе незручно. Вона подивилася на Ліама, він незворушно вів автомобіль. Наступну годину було мовчання.

 

Не дивлячись на те, що наукова спільнота його відкинула, вважаючи теорію про природу божевільною, а його книгу про плем’я в Африці безглуздою, чоловік не втратив силу волі, своє бачення світу та прихильність до гостей.

Амелія та Ліам слухали історію про подорож до Африки, про випадкову знахідку, а саме амулет вовка й про зустріч із вождем племені та стражами лісу.

— Вони вкрали амулет, дорогоцінну реліквію першої відьми чотирьох стихій. Амулет із зображенням вовка, — з сумом в голосі сказав професор. — Я не писав про це в книзі, не зміг.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше