Розділ 20

Лія тихо зайшла до кімнати.

— Я не відпочиваю, — промовила Медлін, яка стояла біля вікна.

— Чому ти так далеко від дому?

— Коли ти в останнє бачила Ліама? — неочікувано запитала Медлін, не даючи відповіді на запитання Амелії.

— Декілька тижнів тому, — зітхнувши, відповіла Лія.

І дійсно, вони не бачились декілька тижнів. Ліам не телефонував їй, тому дівчина подумала, що йому просто потрібен час, щоб побути на самоті.

— Ліам та Крістіан віднайшли зграю перевертнів, які жили в хащах лісу та ховалися від людських очей в сутінках ночі.

— І що?

— Після повернення старшого брата сила Крістіана стала більшою. Вони єдине ціле, — Медлін оглянулася, — що спроможне віднайти інших перевертнів. У деяких людей ген перевертня не проявиться, доки альфа не стане альфою.

— Нічого не розумію. — Амелія встала та почала ходити по кімнаті.

— Ти звільнила не просто перевертня, ти звільнила Альфу. Твоя сила стала початком для розуміння та сприйняття сили близнюків. Старший не може жити без молодшого, молодший, своєю чергою, без старшого. Такий природний закон зграї.

— Повернення Ліама вивільнило енергію, магію, чи як там ще можна назвати, яка і стала поштовхом.

— Мій ген перевертня проявився декілька місяців назад. Ми всі відчули потужну силу. Я перетворилась на вовчицю, інші — на людей, скинувши вигляд звіра.

Амелія взялась за голову.

— Насправді, як все важко. Я принесу нам чай.

— Амеліє, краще щось сильніше, — промовила Медлін.

— Гаразд. Віскі?

— Та льоду.

Дівчата присіли біля ліжка.

— Насправді, ми з Крістіаном не кохаємо одне одного. Наші заручини — це лише формальність, забаганка моїх батьків.

— Але навіщо?

— Амеліє, не все в нашому житті так, як ми того хочемо. Ти вільна, незалежна, а я — ні. Коли мої батьки дізнались про те, що старший син герцога Ардена зник, то вирішили діяти та посватали мене з Крістіаном.

— Вони тебе примусили?

— Так. Я до останнього надіялась, що цей красень-бабій відмовиться від мене.

Амелія засміялась та налила ще один стакан віскі.

— Ти краще скажи, як ти себе почуваєш? Рана не болить?

— Ще один бокал, і точно нічого боліти не буде, — весело промовила Медлін та продовжила далі свою історію. — Я також надіялася, що він не згадає про мене, коли зустрів тебе, але цей гівнюк Крістіан одного разу сказав, що йому потрібна лише я.

— Так, можливо, варто дати йому шанс?

— Я не помічала цього раніше, але в ньому щось змінилось, у мені також. Він більше не був таким зухвалим, я не намагалася бути стервом. У першу ніч мого перетворення він був поряд.

— Медлін, — допиваючи віскі, промовила Лія, — ти так і не сказала, як опинилася далеко від дома?

— Я полювала.

— Тобто?

— Я полювала на мисливців. Вони знають, хто я, і це небезпечно не тільки для мене, — сказала Медлін.

— Неймовірно. — Амелія піднялась. — І яким чином вони дізнались?

— Одного разу я не змогла контролювати своє перевтілення, і мисливці вистежили мене. Амеліє, вони дивились на мене, як на виродка. Я благала їх зупинитися, але...

Медлін прибрала своє довге біляве волосся та показала спину. На ній були рубці від ножів.

— Якби не Крістіан, вони б вбили мене. Так що не тільки в тебе є вороги, Амеліє Даррел, але в нас також.

— Люди бояться того, чого не можуть зрозуміти. Вони страшаться таких, як ми. Медлін, — Лія присіла та схилила голову на край ліжка, — я тебе не стану звинувачувати, я на це не маю право. Я також не свята і робила те, від чого сама ледве не постраждала.

Декілька хвилин дівчата сиділи мовчки.

— Вони прийдуть за мною, — промовила Медлін.

— Про це поговоримо завтра, а зараз потрібно відпочивати.

Амелія провела Медлін до гостьової кімнати, яка була поруч з її.

— Медлін, рушники на поличці у ванній кімнаті.

— Дякую, — промовила білявка.

Замислившись, Амелія повільно розплела косу, скинула одяг та пішла до ванної кімнати. Занурившись із головою у воду, дівчина відкрила очі. Через декілька хвилин Амелія різко піднялась та дістала мобільний телефон.

— Із тобою також вже час поговорити.