Кохання з минулого (життя)

Валентинка

Дарка, я вже давно помітила і щодня проводжала його поглядом в школу, і зі школи, коли він йшов коридором чи купляв обід у столовці. Мені було всього 13 і я не надіялась на якусь взаємність. Це просто було захоплення старшим хлопцем, таким симпатичним, що навіть вночі снився, як приємний бонус продовження дня. За ці два роки, я вела активне спостереження за ним, а Анька, звичайно мені в цьому допомагала. Я намагалася дізнатися про нього все: з ким дружить, чим захоплюється, де живе. Я ростила в собі маленького детектива і велику любов до нього.

Аня мене постійно мотивувала до знайомства, а я все давала задній хід. Я не могла просто так підійти і зізнатись йому у симпатії. Я була організатором, а Анька виконавцем.

Всі валентинки малювалися найгарнішими ручками з блискітками, відпечатувалися губи, підведені маминою помадою і змочувалися моїми духами. Останній раз, правда був не дуже вдалий.

Про день Святого Валентина, я зовсім забула і валентинка  куплялася на перерві, швидко написаний текст відпечатався на моїй губній помаді, позиченій від мами, а парфуми взагалі розлилися на листівку, промочивши її наскрізь так, що вона почала розслоюватися і рватись. Ситуацію потрібно було рятувати, тому потягнувши Аню в сусідній від школи магазин, ми набралися там пригод, як собака бліх.

-  Аню мерщій, потрібно рятувати ситуацію!! – кричала я на весь коридор.

- Міла, будь ласка, тільки не знов, знаю я твої ситуації.

- Аню, це точно останній раз – прохрипіла я.

Вхопивши подругу під руку потягнула її на вихід. Шлейф парфуму тягнувся за нами, як слиз за равликом, але тоді було байдуже, бо на кону важлива місія.

- Який план? – запитала Аня

- Значить так, там відділ побутових приладів…

- Це уже цікаво – перебила подруга – продовжуй.

- Скажем продавчині, що шукаємо подарунок мамі на день Валентина, фен.

- Здається, я здогадуюся куди ти хилиш, купиш своєму Ромео фен, аби він висушився від твоєї мокрої валентинки.

- Аню, ти як завжди, дуже близько – зареготала я, на пів магазину. Насправді, ти витягнеш фен з упаковки, подивитися на зовнішній вигляд, включиш його, а я тихцем дістану валентинку і просушимо її.

- Міла – ти геній! – саркастично сказала подруга – Ти в своєму розумі? – перейшла на похмурий тон Аня.

- Геній не може бути у своєму розумі – на то він і геній.

Ми підійшли ближче до прилавку і попросили продавчиню показати нам пару варіантів фенів. Вона глянула на нас, як на споглядаючих клієнтів і не сильно квапилась показувати товар.

- Дівчино, ми шукаємо подарунок мамі, покажіть найпотужніші фени, які у вас тільки є.

Продавчиня скривилась і почала виймати один екземпляр. Вона простягнула його Ані, а я тим часом дістала мокру тряпочку-валентинку з карману.

- Ну що, будете брати ? – спитала дівчина.

- Ми хочемо переконатися, що він працює – не заспокоювалась я.

А тим часом наша листівка завоняла весь магазин. Відвідувачі принюхувалися, шукаючи джерело запаху. Продавчиня увімкнула фен, на самий потужний режим і мою валентинку здуло сильним поривом вітру і понесло по магазину. Запах розвіявся по всіх куточках магазину, що прийшлося відкривати вікна. Я помітила рожевий клаптик на підлозі і вже хотіла підняти, як якийсь відвідувач, наступив на неї. Добрячий шмат болота стирчав з його берців і шматок мого подарунку. Мужчина подався до виходу, я за ним, а Аня за мною. Плану в мене не було, але догнати «грабіжника» мусила.

Я вискочила з магазину, за високим мужчиною у воєнній формі, продовжуючи  переслідувати  його. Як раптом почула, гучну сирену магазину. Така звучить коли, викрадають товар. Так і було, я повернулася назад і помітила, як охоронець затримав Аню, яка не збагнувши, що сталося помчала за мною з феном в руках. Нам нічого не залишилося, як розповісти охоронцеві правду.

Маленький сивий дідок, спершись долонями в коліна, реготав так, що сльози просочилася на очі, що не додавало йому мужності. Висміявшись пару хвилин, він поправив свою форму, свої сиві вуса і промовив:

- А купити нову, вам в голову не прийшло?

- Та що ви знаєте про кохання – крикнула я і схрестила руки на грудях.

- Напевне не мало - пройшов рукою по білому волоссі чоловік.

- Тоді би ви зрозуміли, що означає, вкладати свою душу в кожний клаптик паперу, хай і не цінний.

- Це буде неймовірна історія кохання – сказав дідок і похлопав мене по плечу.

Тоді, я не знала, що він має на увазі, але була вдячна, що зрозумів і відпустив нас.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше