...

Як важко виходити зі спогадів, тих перших кроків, тих перших почуттів та переживань.

А в реальності, уроки вже закінчилися і всі порозбігалися по своїм справам. Залишилася гола будівля, яка нічим не відрізняється від інших. На стінах мінімум інформації, про видатних математиків, поетів та письменників. Поверхом нижче фізиків, хіміків та біологів. Шкода що видатних фізкультурників нема, образливо напевне фізрукам.

Я гуляла коридорами рідної школи, торкаючись рукою стіни, такої холодної, як моє серце.

Кожен сантиметр стіни, нагадує мені події того часу, коли світ був на моєму боці.

Нам щодня доводиться робити вибір, іноді це просто вибір напою, а іноді це складний вибір життєвої дороги, третього не дано, хоча ні третє є - це доля і скільки б правильних рішень ми не прийняли, вона все одно розпоряджається по своєму.

Думаю доцільно буде написати історію з початку, перш ніж продовжити шукати вихід із складної ситуації.

Дискотека тривала, Дарк познайомив мене з Лізою, та своїми друзями. Той вечір, я провела ніби на автопілоті, до кінця не усвідомлюючи свого щастя.

Післи дискотеки Дарк посадив мене в таксі заглянувши в очі, своїми каро-зеленими, він провів своєю рукою по контуру мого обличчя. Легким мороз пробігся по шиї та руках. Він опустив свою руку до мої, враз її підхвативши, і я відчула тепло від його поцілунку. Його губи були ніжніші мов шовк, здається я ніколи не зможу відчути щось краще.

Таксі провезло мене всім містом, прямо додому. На мить здалося, що те все я собі придумала, але покрутивши пальцями браслет, я розслабилась, знаючи що це реальність.

Вперше за довгий час, я заснула не ідеями про нього, а зі спогадами про нас.

Ранок майже нічим не відрізнявся від інших, мама вже була вдома, готуючи щось на кухні. Я зайшла, привітавшись і обійняла маму за плечі.

- Доброго раночку матусю.

- Раночку? – перепитала жінка.

- Раночку-раночку – усміхнулась я на всі свої зуби.

- Тебе можна вітати?!

- Та-да-да-дам…О да!! – радісно проспівала я.

Мама приготувала мені млинці з шоколадом та зеленим чаєм, а як на одному подиху розповіла їй про вчорашній вечір.

- Ну і що ти про це все думаєш? – запитала я.

- Ну …Я згідна з твоєю І.О, тобі потрібно було ретельніше підбирати вбрання. – сказала мама.

- Вбрання?!Ну мам, а як же поцілунок? – невдоволено продовжувала я.

- Та жартую – засміялася мама.

Смачно поснідавши, вибігла з дому на зустріч новому дню, де не я і він, де – ми.

Я вже крутила в голові, як ми зустрінемося на перерві, або в бібліотеці, про що будемо розмовляти, як я знову відчую його бархатний поцілунок.

Вже біля самої школи, я різко зупинилася, точніше мене потягнули за рюкзак. Зупинившись, я повернулася і зустрілася з цими неймовірного кольору очима.

Ми просто так  стояли і дивилися один на одного, напевно цілу вічність. Я відкрила рот, щоб привітатись та перебити цю набридливу тишу, як він відразу закрив його своїм поцілунком.

Він запустив свої руки під моє волосся і його пальці там застрягли.

- Ай ййй.- закричала я, - обережніше.

- Вибачаюсь, - сказав Дарк – здається я потрапив в твої сіті.

- Ей голубчики – промовила поруч І.О – я надзвичайно щаслива, що ви нарешті разом, але уроки ніхто не відміняв, а сьогодні ще й контрольна.

- Вибачте нас – сказав Дарк – вже відпускаю вашу старанну ученицю.

- Старанну? – перепитали ми з вчителькою в один голос.

Та разом посміялися.

- Ви двоє можете завтра провести весь день разом, без дурниць звичайно, у вас є багато про що поговорити. – сказала вчителька.

- Але ж завтра уроки – здивувалась я.

- Ви готуватимете важливий проект для школи.

- О ні, тільки не стінгазету – занила я.

- А зі мною? – запитав Дарк.

- В такому випадку -  згідна – потераючи долоні сказала я.

- Ну от і домовились – переглядаючись з Дарком, сказала вчителька.

Дарк сказав, що завтра на мене чекатиме сюрприз та відпустив мою руку. Але його дотик, ще довго тримався на моїй шкірі.