Нові відкриття

Вечірні прогулянки були віддушинами наших днів, без інтриг та палок в колесі від дружка.

Ми гуляли багатолюдними місцями, але нікого не бачили навколо, таке враження, що світ існував лише для нас двох. В один з таких вечорів ми зачепили тему, яка дозрівала в моєму серці вже довгий час.

- Любий, ти такий уважний і завжди знаєш як треба вчинити, певно в тебе є досвід у спілкуванні з дівчатами – раптом сказала я.

-  Це тому що ти мені дуже подобаєшся, я хочу аби тобі було комфортно поруч зі мною. Мені подобається дбати про тебе, подобається дивитися, як ти посміхаєшся, подобається пропускати твоє волосся крізь пальці, подобається заплющувати очі і бачити там тебе. Здається – ти моє повітря і якщо ти зникнеш, то я не зможу жити. Ти така чиста і безневинна, мені хочеться вберегти тебе від всього поганого чи злого. Мені хочеться зробити тебе щасливою, бо в цьому моє щастя.

Ці слова налипали на моє тіло і просочувалися у кров. Я з’єднувалася з його словами і ми, як два плющі переплітали свої гілки, на роки, на віки. Мені стало байдуже на «попередню» і на всіх, на кого він дивився з любов’ю, бо тепер його любов тече в мені. Цей його монолог пробрав мене мурашками від голови до стоп. Я нутром відчувала, що це не просто заучені слова, це говорило його серце.

Він взяв мене за руку, своєю теплою рукою, я відчувала тепло з середини і безпеку. Я відчувала потужний вибух емоцій, напевно саме так здійснюються мрії.

Будучи маленькою школяркою з косичками, я помітила його, величного, мужнього і такого особливого. Я зробила його сенсом свого життя, я мріяла щодня. А коли зневірилась у собі, коли все почало горіти полум’ям провалу, мрія здійснилася.

Ми сиділи от так, як дорослі не роками, просто дивлячись на річку, яка безтурботно текла оминаючи каміння та гілля. Ніщо не могло її зупинити.

- Надіюсь я задовільнив твою цікавіть? – спитав Дарк, явно чекаючи відповіді.

Але відповіді не було, я просто вдивлялася  у воду, ніби зайнята чимось дуже важливим, важливішим навіть від його запитання.

- Я щось не те сказав? – не вгамовувався хлопець.

- НІ. Я тебе люблю. Все буде гаразд. Я не з’їхала з глузду. Просто довірся мені.

- З глузду? Довіритись? Ти про що? – здивувався Дарк.

- Відповіді на твої наступні питання.

Я зняла свої черевики і шкарпетки, кинула поруч пуховик та телефон. Дарк лише незрозуміло дивився мені в слід.

- Ти куди? Ти йдеш купитися в березні, ти з глузду з’їхала ? Що ти збираєшся робити?

- Я на це все вже відповіла, - посміхнулась я, зайшовши у воду по коліна.

- Так, але… - тривожився Дарк.

Він бігав берегом не знаючи, що робити чи лізти у воду за мною чи викликати швидку. Він кричав мені щоб я поверталася. Вибачався. Він просто не розумів, що відбувається. Я помітила, що він роздягається і крикнула:

- Стій там, я повертаюсь.

- Що ти зі мною робиш?! Що ти робиш з собою?! – не переставав нарікати хлопець.

Я вже вийшла з води, здавалося всередині було тепліше, березень місяць, як-не-як.

- Ти неймовірна! Ти…ти…Клади його на землю, він вже врятований, тепер будемо рятувати тебе. – сказав Дарк і двома руками охопивши голову, поцілував.

Він одягнув на мене  мого щасливого білого пуховика, одягнув шкарпетки, хоча зрозумівши, що на мокрі ноги вдягти шкарпетки важко, зняв свою футболку і обтер мої мокрі джинси та ноги, постійно нарікаючи на мою легковажність.

Викликав таксі, яке приїхало за хвилини дві. Він загорнув мене в свою куртку, а його у свій светр.

- Ти нереально везучий, друже, адже вона пожертвувала своїм здоров’я заради твого життя – сказав Дарк, міцно обіймаючи цуценя.

- Я нереально щаслива, що в мене є турботливий хлопець і цуценя.

- Про цуценя, ти переймаєшся більше, здається – пробурмотів Дарк.

- Він мало не вмер, йому зараз увага важливіша, а з тобою я буду завжди.

- Ну ці слова, кардинально змінюють картину, тому погоджусь.

Дарк міцно притуляв до себе светр із малим мокрим цуценям. На вигляд йому було декілька тижнів, в нього шерсть коричневого забарвлення і великий чорний ніс. Він жалібно скулив і тулився до хлопця.

Ми приїхали до мене додому, мама зайнялася моїм обігрівом та лекціями на тему техніки безпеки на воді. І замість прочухана, обійняла, сказавши, що пишається моєю добротою та мужністю.

Дарк тим часом, старався вмовити  цуцика попити молока, але йому це не вдалося. Тоді  мама дала йому шланг з крапельниці і він годував його так.

Дивитися, як дорослий хлопець оберігає, обтирає від води, затуляє від холоду, переймається про твоє самопочуття і на десерт, як намагається зберегти життя, беззахисній тварині – це безцінно.