Монологи душі

Ми залишили цуценя вдома. Мама сказала дивну річ:

- Нарешті в мене з’явилася  донька, яка більше часу проводитиме зі мною

- Хіба я мало часу проводжу з тобою? – поцікавилась я.

- Ну…Раніше ми вечори проводили разом, а тепер ти з Дарком.

Дарк розсміявся і запропонував:

- Давайте, я гулятиму з нею вдень, а ввечері вона буде ваша.

- Мам, ти говориш точно, як Алекс.

- Що ви! – заспокоїла мама, - я рада що ви разом і що вам добре, це я до слова сказала, можливо не дуже коректно. Це моя нова подруга.

Я обняла маму, а Дарк обійняв нас двох. Цуценя вешталося під ногами і хлопець вхопив його за шкірку та перевернув.

- Схоже ваша нова подруга – хлопчик, - роздивлявся його Дарк, - але це не точно.

- Можем назвати його Спайк, - запропонувала я, - а якщо виявиться дівчинкою може бути…

- Спайка? – засміялась мама.

- Взагалі я думала Пальма, - поправила я.

Мама задумалась, забравши свого нового друга в Дарка, пішла на кухню. А ми залишилися у спальні. Я все ще лежала під ковдрою, а Дарк гладивши мою руку вів тихий монолог:

- Ти навіть не уявляєш, як я сьогодні злякався. Ні, не за пса, ти настільки непередбачувана, що я навіть не міг собі таке уявити, як дівчина, в березні, полізе на середину річки по пса…

Я дала йому змогу виговоритись та нарешті заспокоїтись.

- Ти зводиш мене з розуму. Коли ти зайшла в ту річку, я не знав як правильно вчинити, ти ніби і не топилась, але і адекватною тебе назвати важко. Я стояв на березі і мільярди думок просочувались через дірки в моїй стрісі, яка почала текти через твій вчинок. Це – небо, воно блакитне, це – трава, вона зелена. А це дівчина, яка йде на середину річки – це нелогічно. Розумієш? Так не має бути. Ти б могла б  сказати хоча б, щоб я за ним пішов, це було б більш правильно. А якщо б з тобою щось сталося? Щоб б тоді я робив без тебе. Ти розумієш?! Більше ніколи так не роби, більше ніколи не залишай мене, пообіцяй, що з тобою нічого не станеться. Ти змінила мене, змінила моє серце і думки, ти змінила мій світ. Ти навчила мене любити речі, які тебе ледь не вбили. Так, я люблю цього пса, бо його любиш ти. Ти ніби великий генератор любові.

Він закінчив свій монолог і уважно подивився на мене, зрозумівши, що наговорив купу всього, половину не зрозумілого і йому самому. А я скинувши з себе сріблясту ковдру, присунулась ближче і сказала:

- Обіцяю.

Він здивувався від відповіді і перепитав:

- Що…?Що обіцяєш?

- Обіцяю, що зі мною нічого не станеться.

- Моя ти мілашка – ніжно назвав мене і розплився в посмішці.

Мілашка – стало моїм новим прізвиськом, ніби маленька Мілка виросла в дорослу Мілашку.

Потім якась дивна тиша розділила наші думки та раптом Дарк взяв мою руки і спитав:

- Що ти мала на увазі, коли казала мамі, що вона говорить, як Алекс.

Мені нічого не залишалося, окрім як розповісти йому все, як було.

Дарк був здивований вчинком друга, але також вирішив поділитися враженнями.

- Мені він здався дивним, коли попросився гуляти з нами так часто, але запевняв, що в мою відсутність, ти сказала йому, що  повністю згодна з таким розкладом. А я повірив.

- Ну, я якби і не проти була, але йому нічого не казала.

- Певно ти йому теж подобаєшся, другого пояснення я не знаходжу.

- А я знайшла, він просто ревнує тебе.

- Дурниці. Я впевнений, він традиційної орієнтації.

- Я не про те! – огризнулась, - до знайомства зі мною, ти весь свій вільний час проводив з другом. Ви грали в футбол, ходили на різні заходи, постійно обговорювали дівчат та відеоігри. А тепер в цей самий час він один, йому сумно.

- Сумно йому, але це не вихід сварити нас.

- Він не сварив, просто ми тебе «поділили».

- Це з твого боку так виглядало, а мені він час від часу звертав увагу, що ти віддалилася від мене, сіяв сумніви в моєму серці. Можливо нейтральними фразами: «А чому після школи ви не йдете гуляти, раніше ви завжди ходили?» Хоча тоді він знав чому, бо сам цього попросив. Це підло! Я радий, що ти мені розповіла. От влетить йому у школі. – грізно промовив Дарк.

Лице його стало багряним і зовсім змінило міміку.

- Влетить, йому по справедливості, давай краще йому допоможемо.

- Допоможемо? За що така щедрість? – не міг вгамуватися хлопець.

- Не знаю, так мені підказує моє серце. Давай знайдемо йому пару?!

- Оу-воу, о це ти загнула, хай сам собі шукає, - дратувався Дарк.

- Та ну, перестань, це буде весело. – стояла я на своєму.

Хоча і справді вмішуватися в чужі відносини, не сама гарна ідея, але … Але відносин у нього і так ні з ким не було, тому в цьому випадку є виняток.

- Маєш на меті, якусь подружку? – запитав хлопець.

- Подругу, - замислилась я, - напевно ні, в мене є красиві однокласниці, але ми не настільки в близьких стосунках, щоб пропонувати їм таку аферу. Хоча Аньці він подобався, на наших детективних спостереженнях… - і я замовкла, бовкнувши зайвого.

- Детективних що? – перепитав Дарк і засміявся.

- Якось іншим разом обов’язково тобі розповім. – сором’язливо відповіла я.  

Дарк кивнув, а мені на душі стало легше, що не прийдеться розказувати йому, як я за ним шпигувала в дитинстві. Я вже збиралась обняти його, за згоду послухати цікавинки з минулого іншим разом, як почула рингтон Вайбера. Я неквапливо дістала телефон і завмерла після прочитаного:

 «Треба зустрітись, питання життя і смерті»

Дарк заглянув в екран і запитав:

- Ого, це твоя Анюта?

- Ні, але не менш цікава особистість. – відповіла я, все ще перебуваючи в сумнівах, щодо доцільності відповідати на це смс.