Знайомство сімей

Вночі мені прийшло повідомлення:
... Кохана, ти сподобалась мамі...
Пишу
..Рада, що пройшла кастинг...
...Я не те мав на увазі...
...:) Та зрозуміла, в тебе хороші батьки.

...Міланка, ми раді, що ти є в нашого сина..Є.Д.
Я сильно здивувалася, але притулила телефон до себе і посміхнулася, потім відписала перше, що прийшло на думку.
...Я рада, що ви всі є в моєму житті. 

...Звідки у твоїх батьків мій номер?...
...Думав залишу це на десерт, але ... і відправив скріншот з батьково телефону - Доця М...
Це було незвичане відчуття. А можливо наше кохання одне на мільйон, я наївна девятокласниця, він старшокласник - десятокласник і жили вони довго і щасливо. 
  Після того, я часто сиділа з Дарою і мені це неабияк подобалось. В один з таких днів, ми сиділи на подвірї і ліпили з малою замок з піску. Євгенія щодня виходила на роботу на 2 години після обіду, а я допомагала Дмитру або Дарку розважати малу.

В той день, Дмитро з Дарком працювали в гаражі, майстрували будиночок для Дари. Я їй навіть трохи заздрила, що в неї повна і щаслива сім'я. Є батько, який не лише приходить додому з роботи, але і майструє будиночка, щоб мала гралась на подвір'ї.
Коли увімкнулася болгарка, мала злякалися і міцно притулилася до мене. Я була для неї, замком безпеки, як раптом почуся чоловічий зойк і вже тоді злякалась я.
Я швидко вхопила малу на руки і побігла до гаражу. Я притулила голову малої собі на плече та уважно оцінила маштаби катастрофи.
Дмитро поранив руку досить серйозно, та викликав швидку, бо крові було більше ніш страху, а ганчіря її не зупиняло.
Жінка в червоній уніформі вправно працювала, обробляючи рану, накладаючи шов та замотуючи в бинти.
Закінчивши роботу жінка подула на його руку і так серйозно сказала:
- Надіюсь тепер не болить?!
- Ще трішки, - сказав Дмитро, - а якби поцілували, то взагалі б перестало, - усміхнувся.
- Ти диви на них, - сказав Дарк, -ще навіть не познайомилися, а вже би цілувався і це при живій мамі.
- Та що там мама,  я боюсь отримати прочухана від чоловіка, цієї симпатичної леді.
Постала якась незручна тиша...
- Ця леді, кому хочете може дати добрячого прочухана - сказала я.
- Міла! - озвалась мама
- Що мам? - посміхнулась я та побігла обіймати маму.
- Мама? - перепитав Дмитро.
- Мама, але не ваша, а її - сказала жінка - простягаючи руку до Дмитра - Людмила.
- Приємно познайомитися - сказав Дмитро.
Поки мама давала настанови, як доглядати за рукою, я помітила як Дарк часто поглядає на годинника.
- Когось чекаєш? - запитала я, погойдуючи  засинаючу Дару  на руках.
- О яка крихітка, - погладила Дарину ніжку мама - така красуня вся в татка, можна її потримати?
Дмитро кивнув головою в знак згоди, і мама взяла малу. Тоді я підійшла до Дарка, щоб отримати відповідь на своє запитання. 
Помятаєш" примару" з мого класу, перед якою ти заставила мене вибачитися.
-Ну... -протягнула я.
- Я підійшов до неї на перерві, а вона фиркнула і сказала, що чекатиме мене сьогодні о 17.32 біля школи у сквері, якщо не прийду то можу більше ніколи до неї не говорити. Дивна якась. ку-ку. 
- Та піди, все ж не гарно вийшло й образливо.
- Пішли зі мною, я сам не йду - вона страшна.
- Припини, налякався якоїсь дівки. Не можу я, твоєї мами ще нема, а в батька рука пошматована. Йди вже, потім розповіси.
Дарк пішов, а я повернулася та застала милійшу картину, як ніжно мама хитала Дару на руках. Напевне вона ще хотіла б дітей, шкода що так склалась її доля.
Я переклала малу в коляску та хитала її по подвір'ї, як раптом повернулась пані Євгенія.Вона забігла, несамовито і перелякано подивилася на нас.
- Що трапилося, швидка під входом - перериваючим голосом сказала вона.
- Вже все добре, ваш чоловік травмував руку, але дуже мужньо терпів накладання швів та повязок.
Євгенія підбігла до Дмитра та підняла його руку, він застонав від болю, а вона подула йому на руку. І всі дружно засміялися.
- Жінки, сказав Дмитро та обняв дружину. І спасибі Людмила, за сцілюючі шви - сказав чоловік, поклонившись мамі.
- Дякую Людмила, що ми вам винні? - запитала мама Дарка.
- Нічого, будьде здорові. - відповіла моя.
- Так не годиться, я хочу подякувати за врятованого чоловіка, - не вгамовувалась Євгенія.
- Не ображайте малу і більше нічого не потрібно.
- Мам, я не мала - сказала я та підбігла, щоб обняти маму.
В такій неофіційній обстановці і познайомились наші батьки. У мами заблимав телефон, а отже новий виклик. 
Мені хоітлося, зателефонувати Даркові та поцікавитись зустріччю, але я терпеливо чекала його дзвінка. Пройшло дві години, а новин 0.
Пишу на вайбер:
...Ти живий?...
абонент набирає повідомлення... і так пройшло 5 хвилин, було зрозуміло, що він не може зібрати думки до купи.
...Ти вдома?...
Це ти 5 хв набирав ці два слова?Так...
..Виходи. :)...
Я вийшла та побачила, втомленого хлопця ніби він перекопав пів шкільного подвір'я. 
- Нічого не хочеш мені пояснити? - зхрестила я руки на грудях.
Дарк зняв куртку і майку, покрутився, а я лише незрозуміло витріщалася на його тіло?
-І....що це має означати?
- Показую тобі, що на мені нема її жахливої чорної помади та слідів огидних кігтів.
- Ти мій няшка, - підбігла я до хлопця та обняла його своїми вічно холодними руками. Він здригнувся ніби від струму, а потім сильніше мене обняв. Його запах, ммм, як я скучила за нашими
такими зустрічами.
- Швидше вдягайся, а то застудишся - сказала я жадібно прикриваючи, ніби приватну власність, - ходімо до мене, поділишся враженнями.
- Словом, я прийшов, а вона вже чекала, стояла точно як ти, зхрестивши руки на гудях ніби я їй чогось винен. Я привітався, спитав як справи.А вона стояла і мовчала, я спитав чи все гараз, а вона кивнула.
Мені хотілося втекти, її чорнезно-похоронний прикид так і відлякував.Я вибачився, що назвав її примарою, сказав, що через недитячі пробеми просто не помітив її, бо голова була занята другим. Вона спитала чи помічаю я її тепер чіткіше, коли проблем в голові стало менше і я заплутався ще більше.
Вона говорила, якось розривисто і не суть, а таке хоть що і хоть куди.
Я вже збирався іти, сказав бувай до зустрічі в школі, а вона почала нападати, що за одне слово вибач - таке не прощають.
Дарк розказував це, ніби переказував якийсь психологічний триллер, допиваючи другу чашку чаю. Вона видно його дратувала і я вже не рада, що змусила його піти.
- Потім я сказав, що вона собі забагато дозволяє і вже зробив пару кроків в сторону додому, а вона підбігла до мене обняла мене ззаду і розплакалась буцімто її ніхто не розуміє і я лише одна людина, яка з нею спілкується. Але Міла, я більше не хочу з нею спілкуватися, вона схожа на графа Дракулу.
- І до чого ви домовились? - поцікавилась я, коли ця Санта Барбара мені добряче набридла.
- Я сказав, що буду спілкуватися з нею в класі, щоб їй не було так самотньо.
- Ти вчинив хоробро -посміхнулася я.
- Мені здається в неї проблеми з головою, тому мені таке спілкування ні до чого.
Вечір ми провели в обіймах та за переглядом лайтового фільму. Було приємно відчувати рідну людину поруч, хоча останнім часом ми проводили достатньо часу разом, але завжди при свідках то його батьках, то при мамі. А поцілунки такі солодкі, коли можна розслабитися та віддатися теплоті рідних рук та губ.