Новина

Я вибігла в коридор, вже з готовим планом люблячої помсти і застигла. В коридорі біля вікна стояла до болі знайома компанія: Дарк, Алекс і вона. Вона справді виглядала моторошно, вся в траурі, волосся чорне, довгі чорні нігті, якими вона протягнула по руці мого коханого. Мене аж морозом пробрало, чи то від здивування чи то від злості.

 Я сильно стисла кулак і направилась до них. На півдорозі до мене підбіг Алекс та потягнув у протилежному напрямку до невеличкого балкону. Це стара частина нашої школи, де ще розташовані колони, оздобленні старовинним орнаментом.

Я не розуміла що діється, виривалася від нього, щоб розібратися, що ж діється між цими двома.

- Та відпусти ти мене! - закричала я.

- Зачекай, в мене для тебе новина. – впевнено сказав Алекс і блиснув своїми блакитними очима.

- Новина? – здивувалась я, але злість не покидала мене. Що у Дарка з Елею?

- Та при чому тут Дарк? Анюта хоче тебе бачити і щось важливе тобі сказати.

- Скажи чесно, не обманюй. Вона йому подобається?

- Не верзи дурниць, вона може подобатись лише графу Дракулі і то по п’яні. Він її жаліє, бо вона трохи теє…

Продзвенів дзвінок і ми розбіглися по класам. Мені не давала спокою та картина-маслом, де вона дряпала руку Даркові.

На наступній перерві, я витягла Дарка з класу, ще до того як він встиг щось зрозуміти.

- Коханий, що відбувається? – стривожено запитала я, а серце аж вистрибувало з грудей.

- Ти про що, крихітко? – здається впевнено запитав Дарк.

Я закотила його рукав на толстовці і показала на свіжі подряпини.

- То пусте, то вчора бавився з Гердою.

- Ясно. – сказала я та опустила голову від болі.

Я швиденько забрала свою руку з його та й направилася до свого класу.

- Мілашка, ти чого? – крикнув мені навздогін хлопець.

Та я вже не поверталася до нього. Сльози зрадливо навернулися на очі, що я ледь встигла дійти до вбиральні, щоб не спалитись зі своєю ревністю.

Я уперлася спиною в холодну плитку і просто дозволила сльозам текти. Можливо так і має бути, він не повинен відчитуватися переді мною за будь яку подряпину. Можливо, він має право закохатися в іншу. Але він не має права, мене обманювати.

Я так довго боролася за наше кохання, щоб так легко взяти і здатися.

А можливо він не такий вже й ідеальний, лише такий, яким його намалювала моя підсвідомість?!

Скільки питань. І жодної відповіді…

Я набрала номер мами, сказавши, що погано почуваюсь. Мама запропонувала забрати мене зі школи і я погодилась. Вирішивши організаційні питання з класним керівником, я плюхнулась в тепленьке мамине сидіння і втупилась у вікно.

- Можливо ти з’їла щось не те? – цікавилась мама.

- Не в тому річ. Побачила не те – засмучено сказала я.

- Ну тоді я знаю, що робити – впевнено сказала мама.

- Що повезеш мене промити шлунок – стривожено запитала я.

- Повезу тебе промити мозок – посміхнулась мама.

Я помітила як ми виїхали за межі міста, краєвиди змінювалися із міських на природні, все більше дерев та менше будівель. По мірі віддалення мені ставало легше, я ніби набиралася сил.

Раптом мама, притормозила та припаркувалася біля невеличкої крамнички.

- Тобі щось купити? – запитала мама.

- Хіба води, дякую.

Мама зникла за дверима магазину, а я старалася замалювати зеленим кольором природи, свої чорні спогади конкурентки.

Мама повернулася та попросила мене вийти з машини. В руках вона тримала паперовий пакет і пляшку води, яку спішно передала мені і заходилася замикати машину.

Ми просто йшли, я навіть не питала куди. Зовсім скоро ми вийшли на тоненьку стежку яка вела прямо в ліс. Весна вже встигла розмалювати дерева і різні кольори і посипати щедро їх цвітом. Я такої краси ніколи не бачила, а можливо я ніколи не помічала їх.

Я вже зовсім забула про свої проблеми і просто насолоджувалася дивною прогулянкою.

Раптом я почула звук вайбера.

…Я тебе чимось образив? Маленька моя ти де?...

Мені зовсім не хотілось відповідати на його запитання адже образа була сильнішою від мене і кожне ласкаве слово ранило мене ніби ножем. Але щоб не створювати ще більше питань, я написала:

…Все ок. Маю справи. Побачимось завтра…

І вимкнула телефон.

Мама зупинила мене, на невеличкій галявині, де стояв один дерев’яний столик і дві лавиці. Це було дуже гарне місце. Мама вийняла з пакета два закриті стакани з гарячим шоколадом і кекси.

- О, а ти запаслась – зауважила я.

- В такі миті, смаколики приносять нотку полегшення.

Я вмостила свою м’яку частину на лавку та підперла рукою підборіддя.

- Знаєш, ти можеш нічого не розповідати, якщо це сильно особисте, можем просто перезавантажити тут свої мізки – посміхнулась мені мама.

- Та ні, якщо ти не заперечуєш хочу почути напутню  пораду. А то я геть заплуталась в цих відносинах і своєму щасті.

Я досить довго  розповідала мамі про події останніх  тижнів та навіть всплакнула коли розповідала про сьогоднішні.

- Знаєш, коли Алекс сказав про якусь новину від Анюти, я нічого не відчула. Я так довго ходила до неї, стараючись витягнути її з того стану, що геть втратила все, що мене наповнювало.

- Ти ж не хочеш до неї іти? – запитала мама.

- Не хочу. Мені так набридло жити в чужих життях, світах. Мені здається, що я сама винна в тому, що Дарк вибрав її.

- Ні Мілка, ти не винна, все стається так, як має бути і щоб ми не робили, як би не старались відстрочити, всерівно все буде так як має бути.

- То що мені робити?

-  Відпусти його. Якщо він справді твоя доля, він повернеться до тебе і ви разом будете щасливі. Але якщо його доля не ти, то ти лише заженеш себе в коло підозр і здогадок.

- Але…

- Але не всі випадки одинакові. Наприклад, коли я почала підозрювати, що у твого батька з’явилася подруга, я почала винуватити його. Потім себе, що я не ідеальна дружина і мати, я загнала себе в страшенну депресію стараючись йому догоди у всьому і на якийсь час все уляглося. Я була щаслива, що своїми силами змогла повернути його в сім’ю, я вже більше ніколи не розслаблялася, бо вірила, якщо що – то він піде від нас і я буду в тому винна.