Кохання з минулого (життя)

Відпусти...

Я знала, що мені потрібен час та перезагрузка. Я домовилась з мамою і більше не ходила до школи. Там залишалися дні формальності до літніх канікул, а мої формальності не давали моїй усмішці знову з’явитися на обличчі.

Мама повела мене до психолога, бо я дуже важко переживала ці події. Разом ми вирішили, нехай це залишиться приємним спогадом із життя.

Я мала щиро відпустити Дарка і написати від руки нашу неймовірно щасливу історію, щоб коли я відбудую своє доросле життя у мене в скарбничці спогадів був цей епізод з мого життя.

Це напевне саме вірне з мої рішень.

Я лежала на ліжку і всі мої м’язи просто викручувало від дивного відчуття, мені хотілося його обняти, почути голос, навіть були думки забути про все і почати заново.

Але психолог пояснила, що заново ніколи не виходить, як тільки глиняний горщик отримує тріщину, жоден клей не може зцілити його настільки, щоб він назавжди забув про рану.

Шкільне життя - це мав би бути найкращий період твого життя – казала психолог, але незважаючи на раптовий всплеск закоханості і хлопчачої підлості, він накладе свій відбиток на твоє подальше життя, тому хай він буде радісний.

З вікна я дивилася як діти ходили до школи, усміхалися і веселились, я бачила як пари ходять за руку, обіймаються і дарують одне одному тепло. Я сиділа на підвіконні і дивилася як тихо згасає мій світ.

Я отримувала безліч смс повідомлень від Дарка, кілька дзвінків від його батьків, багато картинок в соц мережах.

Я заблокувала всі номери і всі соціальні мережі, я залишилась наодинці із собою.

Ті дні навіювали сум та розчарування, я була настільки спустошена, що не могла навіть поворухнутися. Вже 4 чи якийсь там день, я ходжу в піжамі і з великим дредом на голові замість волосся. Дарк приходив майже щодня і ломився в нашу квартиру, доки мама з ним не поговорила, він намагався їй все пояснити, але вона була на моєму боці, тому миленько виставила його і попросила тримати дистанцію, доки я не знайду в собі сили вислухати його зізнання.

Алекс скидав мені якесь відео і слізно просив його подивитися, а я вперто продовжувала викидати сміття із свого життя.

Я почала знаходити в собі сили, поснідати і подивитися у вікно.

Та одного дня, я прокинулась бадьора і повна сил, здається кілька хвилин я не пам’ятала нічого, щоб ранило мою душу. А потім згадала, але не відчула тої пустоти, а навпаки мені захотілося жити. Жити яскраво і захопливо, хай без нього, але зі спогадами про нас.

Швиденько скочивши в душ, почистила зуби, з трудом причесала своє волосся. Вдягла свої улюблені джинси і білу футболку, схопила рюкзачок, кинула в нього мобільний і вийшла на волю.

Я посміхалася людям і дітям, йшла настільки безтурботна і сильна.       

Де це я опинилася?- запитала я себе – правильно, тут де прощаються всі життєві промахи і болючі спогади.

Я ніколи не думала, що зможу відмовитися від своєї мрії, захоплення, мого першого такого важливого досвіду, мого кохання, мого життя. Я ніколи б не подумала, що зможу відпустити тебе, відпустити від себе, відпустити до неї.

Я стою тут під столітнім могутнім дубом. Деревом яке знає всю нашу історію, пам'ятає наші перші почуття, приховує наші таємниці.
Я стою під ним, повна впевненості, а не сліз і кричу на весь світ: " Я тебе відпускаю! - мій голос несеться потужною хвилею, проникаючи у кожне серце, взєрошуючи кожну волосину і струну душі.

            Я прокричала на весь світ і здається світ мене почув.

Кажуть, якщо твоє то повернеться, якщо щиро відпустити. А поки, я житиму далі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше