Флешбек Дарка

Флешбек Дарка.

Дарк, копай м'яча! – кричали хлопці. – Лови!Давай пас! – а м'яч лише вдарився в його голову, як повітряна кулька, залишаючи бруд і пил на його обличчі.

Його погляд був прикутий до маленької дівчинки з двома косичками, яка йшла тоді повз, з подругою через шкільне подвір'я. Вони зустрілися поглядами і дівча всміхнулося йому. А він їй.

То був самий перший день їхньої симпатії. Вони про це напевно забули у вирі щоденних справ, ігор та щастя.

Я помічав її всюди куди тільки дивився, вона прикрашала своєї красою нашу школу.

Мені хотілося накачати великі і сильні мязи, щоб могти захистити її від всього світу. Та вона продовжувала не помічати мене. Все що я фантазував про нас, але то все були лише фантазії.

Одного разу 14 лютого у нас в школі святкували день закоханих. Хлопці нашого класу скинулись кишеньковими грошима і відрядили мене, як самого найвідповідальнішого, в найближчий магазин по валентинки.

Я купив 15 штук для наших дівчат і 16 для неї, я хотів крадькома підкинути їй і нарешті заявити про свої почуття.

Я стояв на виході з магазину і критув у руках маленький папірчик рожевого кольору у фомі сердечка і розумів, як безглуздо виглядав, адже на що я можу розраховувати.

Охоронець з магазину розговорив мене на тему зізнань та розповів кумедну історію про двох дівчат, які ''власним життям'' рятували валентинку для того самого.

А може то для тебе – сказав охоронець і протягнув мені згматаний брудний папірець колись рожевого кольору.

Я памятаю той день, як сьогодні, я розгорнув ту листівку де змазано але написано « Дорогому Д від Мілки»

В мене зявилась надія, що те все ж мені і я вирішив освідчитись їй на шкільній дискотеці. Я мав придумати грандіозну появу та щоб це залишився найромантичніший і найкращий спогад для нас обох.

Мене розриває від болю, навіщо ми вирішили їхати в ту Грецію, стільки запитань « навіщо» просто не вміщалися в моїй голові.

Як в одну мить життя змінилося на «до» та «після».

Мене розриває від болю, так само як і в той день, коли вся школа гуділа про Мілку, яка закохана в хлопця настільки, що поїхала за ним на край світу, без страху та вагань.

Мені було боляче від її болю, від її розчарування у світі, в подрузі, в школі і в людях в цілому.

Той день став для мене днем болю, який я відмітив у календарі, але в ньому було щось особливе – я взнав, що моє шалене божевільно неправильне кохання – взаємне.

Мені тоді було не важливо, що говоритимуть, що робитимуть. Важливе було одне – вона буде моя, моя маленька дівчинка, я піднесу її до неба і зроблю самою щасливою на цьому світі.

Мені було важко уявити, що вона пережила і як справилася з цим. Мені хотілося підхопити її в свої руки і пронести через усе це.

Але я не зміг, ні тоді, ні зараз.

Єдине, що у мене залишилося, це надія і приємні спогади з нашого минулого, щасливого життя.

Я хлопець і повинен бути мужнім і безстрашним. Бути ведучим та всерішаючим. Я повинен бути сильним фізично та психічно не зламним.

«А кому ще, що я повинен?» - запитував я себе – «напевно нікому і нічого».

В першу чергу я дитина, яка теж має свої переживання та слабкості.

Школа готує мене до математики та розповідає цікаві відомості з історії, навчає як надавати першу допомогу при поранені.

Але нас не вчать, як накладати пов'язку на наші почуття та рани серця.

Нас не вчать, що люди бувають настільки  жорстокі, щоб морально добити іншу людину і прикрити це невинними іграми чи жартом.

Нас не вчать, що батьки таких дітей часто не карають їх за погані вчинки, а своїм прикладом показуть ще гірший варіант.

Нас не вчать, що якщо легковажно відноситися до кохання, то його ніжні пелюстки вмить перетворюються на гострі шипи і швидко забиваться під тонку невинну шкіру.

Так, я хлопець. Але це не означає, що я вам щось винен. Я так само як і ви, стараюся вижити в цьому житті і знайти своє місце під сонцем.

Я здобував свою вершину під іменем Мілана і весь світ мені в цьому допомагав.

Класна керівничка Міли переймалася не лише оцінками і поведінкою свого класу. Вона дбала про кожну сходинку життя, адже підліткам і так важко без підтримки, а вона ставала тією самою феєю з казки.

Вона допомагала не лише Мілані, але вона допомагала нашій парі. Вона допомогла достукатися до її душі, щоб тоді на дискотеці вона не тільки вислухала мене, але і почула.

Таких вчителів в нашій школі можна перелічити на пальцях однієї руки, але вони варті більшої нагороди ніж отримують.

Картинки одна за одною, як слайд шоу змінюються у підсвідомості.

Ще вчора, я готувався отримати такого довгоочікуваного поцілунка в Греції, а сьогодні вже цілий місяць з дня автокатастрофи і я в Україні, я живий і здоровий. А вона там в грецькій лікарні між небом та землею бореться за своє життя.

Чому вона? Чому не я? Чому я нічого не можу змінити. Та банально, я не можу сидіти поруч, тримати її за руку та шептати на вухо, що все буде добре.