Глава 5

- Що? – три пари очей свердлили постать Майкла.

- Це жарт такий? – хмикнув Девід, швидко озирнувшись навкруги. І напевно пересвідчившись, що поряд нікого немає, миттєво зачинив двері. – Я тобі, брате, звичайно вдячний, що ти піклуєшся про моє весілля, але це вже занадто, навіть для мене.

- До чого тут твоє весілля? – підняв одну брову Сондерс-старший. – Ти хоча б раз в житті можеш порадіти за мене?

Досить! Це вже зайшло занадто далеко. І цю виставу потрібно припинити негайно!

- Майкле…

- А ти, я бачу, не промах! – це вже активізувалася місіс Сондерс. – Тобі мої сини медом помащені? Я ледве Девіда від тебе віддерла….

- Мамо, - просичав Майкл. – Досить!

- Досить? – гаркнула вона. – Досить? Це ти мені закриватимеш рота, поки ось ця безсоромна дівиця пудрить вам обом мізки? Не бути цьому….

- Отже так, - Ліза відчула, як дихання збилося. Серце почало гупати в грудях від такої відвертої неприязні зі сторони матері Девіда. А кров понеслася судинами, змушуючи тиск підскакувати. – Всі свої непорозуміння, претензії, чвари, будь ласка, вирішуйте за дверима моєї кухні. Мені варто працювати. Тож прошу всіх на вихід!

- Вона тут працює? – голос Анни Сондерс став схожим на писк. – Ти взагалі головою десь ударився, Майкле? Що люди скажуть?

- Люди їсти хотять, - гаркнула Ліза. – А ви мені заважаєте.

- Гаразд, - Девід прочинив двері. – Нам і справді варто залишити кухню…

- Я зараз, - почав Майкл, але матір вказала пальцем на двері.

- На вихід, - гаркнула вона. – А тобі, люба, раджу бути обочною. Майкл – це не Девід! Його обвести навколо пальця не так легко. Хоча… коли тягнуть в ліжко, то навіть святий здасться. А мій старший син всього лише чоловік.

Це вже занадто. В грудях все клокоче. Руки стискаються в німій злобі. Хто чув хоча б колись подібну промову? Принизливу промову.

- Мені не потрібен ні ваш старший, ні ваш молодший син, - гаркнула Ліза. – Все чого я хочу, щоб ви залишили кухню.

- От і добре! – усміхнулася Анна. – Приємно, що ти розумієш з ким маєш справу. І я тобі не по зубах.

- Мамо, давай ми розберемося самі і ти в це втручатися не будеш, - Майкл спробував тактовно вивести її з кухні. – Я не маленький хлопчик! І як ти вже сказала, не Девід…

- Припини! – почувся за дверима голос Майкл.

- Мамо, нас шукає Аманда, - вторив йому Девід. – Ти ж не хочеш, щоб вона відмінила весілля через тебе?

- Через мене? – фиркнула жінка. – Це ви обоє показилися через оту кухарку…

- Мамо, я тебе прошу!  

І Ліза з полегшенням зітхнула. Дідько! Це ж треба було втрапити в таку халепу? Хотілося просто отримати роботу й робити те, що вмієш якнайкраще. Вийти заміж за Девіда можна було, а протистояти натиску його матері, то важко. Саме вона стала причиною того, що Ліза не погодилася на пропозицію їхати з нареченим. Оскільки їхати варто було то того міста, де жила його родина. І Ліза була щасливою, що їх розділяли тисячі миль. А тепер доля зіграла з нею злий жарт. І вона опинилася в самому центрі подій його родини. І винним в цьому був лише Майкл. Дівчині хотілося кричати, вити. Їй варто було триматися від них подалі. Але як це зробити, якщо скоро лайнер вийде в море і вони всі опиняться зачиненими на одному судні? І цілий тиждень повинні будуть провести разом. Дідько!

З важким серцем, неприємними думками та негативним настроєм, дівчина пригощала всіх сніданком. Їй доводилося щиро посміхатися, здаватися привітною, хоча на душі було огидно через всю цю ситуацію з родиною Сондерсів. І хто того Майкла тягнув за язик? Нащо він взагалі оце все почав?

Перемивши посуд, дівчина зняла з себе фартух й почимчикувала на палубу. Дізнавшись, де каюта Майкла, вона постукала в його двері. Після третього стуку, двері відчинилися й на порозі з’явився винуватець всієї цієї колотнечі власною персоною. Рукава сорочки закочені до ліктів, верхні ґудзики розстібнуті, а волосся розкуйовджене.

- Нам потрібно поговорити, - просичала Ліза. – Мені можна увійти?

Зараз в його очах заграли бісики. А обличчя з роздратованого відразу набуло радісного вигляду. Тільки от радіє він завчасно, бо в душі Лізи вирував потік негативу, який вона збиралася вивалити на оцього самовпевненого нахабу.

Майкл відступив й жестом запросив до кімнати. Ліза шумно зглитнула й невпевнено переступила поріг. На столі лежала купа паперів. Був увімкнений комп’ютер. На блокноті лежала ручка з позолотою. Певно Майкл працював над якоюсь справою.

Тоді зрозуміло, чого здався таким роздратованим, коли відчинив двері.

- Я швидко! – промовила вона, повернувшись до нього обличчям. – Просто хочу знати, що то було? І на якого біса тобі вся та вистава?

Майкл спокійно зачинив за нею двері й мовки пройшов до кімнати, ледь не зачепивши її.

-Якщо скажу, що просто рятував твою репутацію, повіриш? – запитав він, підхопивши келих з вином із столу.

- О! То ось воно що? – Ліза відчула, як судинами рознеслося роздратування. – Я здалася тобі схожою на ту, кого треба рятувати? Чи ти вирішив, що я сама за себе постояти не можу?

- Гаразд, - він сперся на кришку столу, схопившись однією рукою за стіл, а іншою підніс келих до губ. – Спроба номер два – мені потрібна наречена на період цього бісового весілля. Інакше всі подружки Аманди влаштують на мене полювання.

Ліза недовірливо похитала головою. Він зараз уявляє себе в залі суду? Чи як?

- Як смішно! – буркнула вона. – Ось тільки кандидатуру на посаду «нареченої» ти вибрав невдалу. Бо я не готова грати у якісь там лише вам відомі ігри. Я хочу спокійно працювати і…

- Не вийде!

- Ти про що?

- Невже ти думаєш, що Девід залишить тебе в спокої?

- Ти про що? – очі Лізи округлилися. – Не розумію.

- Людина, яка бере шлюб, інколи відчуває муки совісті, - почав філософські думки Майкл.

- Ось тільки не варто мені втирати тут якусь дурню, - гаркнула Ліза. – Гаразд! Скажімо твоїм рідним, що я образилася на твою маму й ми більше не пара. Проблема була, але її вирішено…