Глава 7

Домивши посуд після вечері, Ліза витирала долоні об рушник, коли в дверях з’явився… Девід.

- Привіт! – промовив він глухим голосом і пройшов до столу, де дівчина розкладала посуд для сушіння. – Ти і Майкл…

- Це все лише вистава для Аманди, - поглянула вона на колишнього. – Я знаю про її проблеми…

- Гаразд, - він озирнувся навкруги. – Мені було неприємно, коли ти відмовилася їхати зі мною.

- Я знаю! – прошепотіла вона. – Пробач!

- Лізо, ми могли б бути разом, - Девід вперся долонями в кришку столу. – І моя мама нічого б не могла вдіяти.

- Інколи ти втомлюєшся битися з вітряними млинами… І просто відступаєш…

- Ліз, ми могли бути разом і могли бути щасливими…

- Та на щастя, ти береш шлюб з Амандою, а у Лізи – інший чоловік, - за спиною Девіда з’явився Майкл в футболці та шортах-бермудах. На плечі накинута кофтина, рукава якої зав’язані на шиї. – Привіт, кохана!

Майкл притягнув Лізу до себе й поцілував у скроню.

Дівчина лише поглянула на Девіда, який стиснув зуби, але змовчав.

- А ти чому один? – повернувся Майкл до брата. – А де наша наречена?

- У неї зараз масажист, - буркнув Девід невдоволено. – Знову болі не дають нормально існувати.

- То вона підтягнеться пізніше? – запитав Майкл. – Поки розведемо багаття, поки посмажемо сосиски, то Аманда вже й звільниться.

- Так, - кивнув Девід. – Корзинки з їжею вже в машині. Ковдри теж…

- Я б хотіла ще душ прийняти, - промовила Ліза. – Зачекаєте?

- Звичайно, кохана! – скорчив гримасу Майкл. – Може мені піти з тобою?

Ліза покосилася на Девіда й важко зітхнула.

- Може ти завантажиш всі речі для розваг в машину, любий? – усміхнулася дівчина, підморгнувши «нареченому». – Теж мені масовик-затівайло!

Девід пирснув від сміху. А кутики губ Майкл почали тремтіти, прагнучи стриматися й не розсміятися.

- Подивимося, чим ти збираєшся вражати публіку, - буркнула вона, прямуючи до дверей. – Їжу ми могли б приготувати, а от розваги… Але тобі, коханий, видніше. Ти певно вивчав ще й сценічне мистецтво в університеті…

- Люблю, коли ти така невдоволена та буркотлива, - кинув він услід. – Тоді ти виходиш зі своєї зони комфорту й дивуєш мене.

Зупинившись біля дверей, Ліза повільно озирнулася, вчепившись в ручку.

- Та мені то що? – хмикнула дівчина. – Це ось Девід з Амандою винуватці свята. От і дивуй їх, любий! А я… я просто посиджу в куточку й подивлюся на твої старання.

- Ну дякую за підтримку! – фиркнув Майкл.

- Будь ласка! – розсміялася Ліза. – Якщо потрібно, можу подати тобі капелюха для фокусів…

І зникла за дверима. Поки приймала душ, весь час обдумувала те, що міг сказати Девід, якби Майкл не втрутився в їх розмову.

Чоловіки очікували біля авто, де стояло ще двоє незнайомців.

- Привіт! – усміхнулася Ліза. – Я готова!

- Знайомся! – промовив Девід. – Мої друзі – Нік та Люк. Моя… майбутня невістка Ліза…

- Дуже приємно! – тихо промовила дівчина, помітивши, як на вустах Майкла знову з’явилася посмішка.

- Навзаєм, мала! – промовив один з чоловіків. – І де ти тільки їх знаходиш, друзяко?

Це вже питання до Майкла.

- Одна краще іншої, - фиркнув чоловік знову.

За кілька хвилин погляди всіх були приковані до трапу, по якому спускалася Аманда. На ній були білі шорти та світла майка. Така собі красуня з гарними формами. Ліза навіть відчула заздрість. Струнка дівчина з гладенькою та приємною шкірою, світлим волоссям та чарівною посмішкою. Як в таку не закохатися?

А вона? Невисока і… все. Що в ній є такого, від чого чоловіки повертатимуть голови їй вслід? Дивитимуться їй вслід так само, як за Амандою.

- Всі в зборі? – усміхнулася жінка. – Можемо їхати?

Майкл відчинив перед Лізою дверцята.

- Ти вже змінила злість на милість? – пошепки запитав він.

Ліза лише окинула його поглядом й нічого не відповіла. Він забрався слідом й торкнувся своїм плечем до її шкіри.

- Тепер ми граємо в мовчанку? – запитав пошепки.

- Ні…

- Тоді чого зла?

- Бо в тебе є така… вада…

- В мене вади? – не втримався Майкл і голосно розсміявся. З переднього сидіння на них озирнулися Девід з Амандою. – Це щось нове?

Наречена Девіда посміхнулася.

- Що, любий, взяла тебе дівчина за зябра? – запитала вона. – А з тобою по іншому й не можна. Хто зазирає тобі в очі – швидко тобі набридає. Тож респект, Лізо! Приручи нашого красунчика!

- От як скажеш, Менді, - фиркнув Майкл. – Ніби я собачка, яку варто приручати.

- Ні, ти скакун, якого…

- Може досить, - буркнув Девід. – Пристебнися!

Ліза й Майкл переглянулися.

- Що з тобою, брате? – запитав чоловік.

- Все гаразд! – буркнув він, провертаючи ключ в замку запалювання. – Як себе почуваєш?

- Зі мною все гаразд, - промовила Аманда. – Після масажу мені легше. Це що з тобою?

- Зі мною теж все гаразд! – пробурмотів Девід й машина рушила з місця.

І Ліза раптом відчула, як її долоні торкнулася рука Майкла. Він знайшов її пальці, стиснув їх й сплів зі своїми.

Аманда знайшла якусь музику й знову повернулася до них обличчям.

- Не звертайте уваги на Девіда, - махнула вона на нього рукою. – Він сьогодні не в гуморі…

- Ми звикли до таких його перепадів настрою, - посміхнувся Майкл. – Брате, вчися розслаблятися та відпочивати. Не можна весь час бути напруженим та знервованим. Все буде добре. Весілля пройде на найвищому рівні…

До речі, Лізо, - Аманда протягнула до неї свою руку. – Одна моя подруга вчора зламала ногу й не зможе бути подружкою на весіллі. Ти б не могла…?

- Ні! – ледве не викрикнула дівчина.

Аманда аж відсахнулася.

-Ти чого? – округлила вона сірі, як дощові хмари, очі. – Нічого не потрібно робити. Лише постояти біля вівтаря…

- Я не…

- Менді, не ображайся, - почав Майкл, - але за краще їй не стояти там.