Глава 9

Ліза відчула, як вологою шкірою пройшовся вітерець. І навіть здригнулася від цього.

- На смак ти ще приємніша, ніж у моїх мріях, - прошепотів Майкл, зазираючи їй прямо у вічі.

- Ти що, здурів? – не втрималася дівчина, розлютившись за те, що її тіло зреагувало на цього чоловіка. Він -  брат Девіда. Розпочинати з ним стосунки – все одно, що добровільно всовувати голову в пащу лева. По-перше, їх матір. Та вона розуму й сну одночасно позбудеться, якщо Ліза знову почне зустрічатися з кимось з її синів. По-друге, це неетично. Спочатку співіснувати з одним братом, а потім перекинутися на іншого. Люди не зрозуміють. Та й по-третє, самі Аманда та Девід. З ними доведеться зустрічатися. Можливо, після весілля не часто, але… Аманду вона дратуватиме, а Девіда нервуватиме. Тож краще, якщо все буде, як є. Вона не готова зараз до стосунків. А якщо й розпочне їх, то не з цим чоловіком.

- Ти про що? – він ніжно прибрав пасмо волосся з її щоки й запхнув його за вушко.  

- Майкле, буде краще якщо…

- Ми будемо вдавати, що закохані. Так? – він примружив очі, а вуста тремтіли, оскільки на них з секунди на секунду мала з’явитися посмішка.

- Так.

- Не згоден!

- Що? – Ліза примружила очі, оскільки тепер брат Девіда увімкнув режим «адвокат».

- Ну… Ти ж відповіла на мій поцілунок? Так? – хмикнув він, все ще тримаючи її в обіймах. – Що поганого в тому, що двоє дорослих людей підуть далі, ніж просто гра? У нас немає зобов’язань ні перед ким. Ми обоє дорослі й самодостатні люди. Що поганого в тому, якщо інколи ми проводитимемо час разом?

- Ти всіх так спокушаєш? – задерла вона підборіддя.

- Нікого я не спокушаю, - фиркнув він. – І уникнути відповіді тобі не вдасться.

- Я нікого не збираюся уникати, - промовила Ліза. – Просто ці стосунки недоречні з етичної точки зору. Все. Крапка.

- Це хто тобі таке сказав? – одна брова чоловіка поповзла догори.

- Майкле, досить!

Ліза тактовно звільнилася з його обіймів. Й попрямувала до авто. Їй зараз потрібно було все обдумати. Цей тиск Аманди. Її вимоги. Що діяти? Як бути?

А якщо кинути все й поїхати світ за очі, щоб не бачити ні Девіда, ні Майкла, ні Аманду, ні їх матір? А далі що? Знову починати все з нуля. Без цента за душею. Без перспективи. Без авторитету. Знову починати з миття посуду?

Дівчина зітхнула. Бажання веселитися або йти до гурту взагалі не було. Та повертатися варто. Тож дівчина повільним кроком пішла до табору. Біля багаття, спинами до неї, сиділи Майкл і Аманда. В руках тримали чашки з кавою й про щось тихо спілкувалися.

Ліза вже хотіла підійти, як раптом почула:

- Ліза розповіла мені про вашу розмову біля води, - глухим голосом промовив Майкл.

- О, друже! – Аманда стиснула в руках філіжанку кави. – То ми тепер будемо кидатися на її захист?

- До чого тут це, Амандо? – поглянув чоловік на неї.

- До того, що ти мав мене попередити про неї, - фиркнула наречена Девіда, а в голосі почулося звинувачення. – Нащо мій батько взагалі оце все затіяв?

- Затяв що? – в голосі Майкла почулися сталеві нотки.

- Взяв її на роботу…

Майкл фиркнув й поставив чашку на ковдру, неподалік вогнища. А сам сперся руками в пісок, відкинувшись назад.   

- Тому що твій батько дуже розумна людина, - промовив Майкл спокійно.

- Та невже? – не вгамовувалася Аманда. – Її варто було брати на роботу саме перед моїм весіллям?

- Я не розумію, що тебе так дратує?

- Я… я не впевнена в Девіду, - нахилила вона голову. – А якщо він скасує весілля…? Ти ж і без мене бачиш, що він останнім часом весь час без настрою. Весь час дивиться на неї. А коли я починаю говорити щось про твої почуття до неї, в нього починає зносити дах.

- Тобто ти вважаєш, якщо вона кине все й поїде звідси, то вони не зможуть таємно зустрітися з твоїм нареченим? – запитав Майкл, вглядаючись в обличчя дівчини.

- Припини! – не втрималася Аманда. – Я і так вже вся на нервах.

- Твій батько завжди говорить, - хмикнув Майкл. – Тримай друзів близько, а ворогів ще ближче. Якщо вони будуть в полі нашого зору цілодобово, то шансів, що вони зустрінуться – нуль цілих нуль десятих. Чого не можна сказати про той випадок, коли вона поїде звідси. Ти не зможеш цілодобово слідкувати ні за нею, ні за Девідом. І щоб помститися за твоє нахабство, вона спеціально зателефонує до Девіда.

- І… що ж… що робити? – голос Аманди затремтів.

- Скажи мені, ти все життя збираєшся контролювати Девіда? – запитав Майкл Сондерс. – Якщо ти не довіряєш йому, то може не варто одружуватися?

- Ага, - Аманда вже вгамувала свій стан й теж відкинулася назад, спершись на руки. – А ти в нас такий спеціаліст з сімейного життя, що аж страшно. Ти все знаєш. Знаєш, якою має бути сім’я. Знаєш, якими мають бути стосунки.    

- Амандо, ти хочеш, щоб до тебе ставилися, як до повноцінного громадянина суспільства. А сама поводишся, як дитя…

- В чому?

- Ти захотіла іграшку на дні криниці й прагнеш її дістати будь-яким шляхом, - промовив Майкл. – Образами, погрозами, шантажем, нападками нічого не зміниш. Девід не залишить тебе біля вівтаря у весільній сукні, але… чи зможеш ти втримати його після весілля? Якщо ще до весілля з тобою, він копається в собі й витягує назовні почуття до колишніх, то де гарантія, що цього не станеться після весілля?

- Нащо ти так? – її голос затремтів.

- Бо я твій друг, Амандо! – він нахилився до неї ближче. – Ми знайомі майже вічність. Я завжди дивився на тебе, як на молодшу сестру. Завжди захищав. Завжди витягував зі всіх колотнеч. І якщо твій батько потурає твоїм забаганкам лише через величезну батьківську любов до тебе, то я цього робити не буду. І скажу все, як є. Бо зараз ти маніпулюєш своїм станом. І саме через це Девід погодився одружитися. Але одруження – це лише початок. Початок нового життя. Спільного життя. І це не завжди приємні та солодкі моменти. А що буде через пів року? Якщо ми отримаємо після операції результат, який не очікуємо? Як довго ти готова тримати його біля свого інвалідного візка? Ти ж розумієш не гірше за мене, що він зненавидить тебе через це?