Глава 10

Все досить! Ліза відштовхнула Девіда й попрямувала до багаття.

- Я додому, - промовила вона до Майкла, який саме підводився з ковдри. – Зараз викличу таксі…

- Що? – він зніяковіло озирнувся, певно помітивши в темряві брата. – Ми ж збиалися смажити…

- Досить мені погроз, - фиркнула Ліза. – Хочу додому у власне ліжко. Крапка!

Вона витягнула телефон, мимоволі оглянувши Аманду, яка так і завмерла на піску з відкритим ротом.

Майкл повільно взяв її долоню в свою, стиснув телефон й повів її за собою. Ліза не пручалася. Їй зараз потрібен був друг. А Майкл сьогодні схоже працював «жилеткою» для розчарованих дівиць.

- Що сталося? – заптав він тихо. – Що він вже утнув?

- Нічого не сталося, - прошепотіла у відповідь Ліза. – Просто оці ігри багатих набридли до чортиків.    

- Люба, - він повільно зачепив пальцем її підборіддя, - які ігри багатих? Ти взагалі про що?

Ліза відвернула голову вбік, вирвавши з його пальців власне підборіддя.

- Я хочу додому! – ніби мантру промовила вона. – Досить з мене цього відпочинку!

- Гаразд! – промовив Майкл у неї за спиною. – Я відвезу тебе додому…

- Ти ж без авто…

- Не важливо! – промовив він. – Візьму в друзів. А вони повернуться в машині з Девідом і Амандою.

За пів години вони вже мчали автострадою, освітлюючи фарами білі смуги на дорозі. Рух був млявий. Інколи їм назустріч з’являлася якась машина. Навкруги темрява. Місто спить.

Ліза обхопила себе руками. Її трохи трясло. На душі було так неприємно, що здавалося ще мить і вона просто розплачеться.

- Може поговоримо? – запитав спокійно Майкл.

- Давай не зараз, - попросила вона. – Добре?

- Лізо, я справді не хотів, щоб так сталося, - тихо промовив чоловік. – Я й сам не очікував, що Девід і Аманда з цепу зірвуться через твою присутність.

- Майкле, я ні в що не хочу вплутуватися, - повернула вона голову до Сондерса. – Я хочу просто працювати, щоб мати змогу оплатити кредити. Знаєш, у мене таке величезне бажання взагалі розвернутися й поїхати. Єдине, що стримує – це гроші та кар’єра. Я скільки сил на неї потратила. І що? Один невірний крок і все котові під хвіст.

Майкл голосно розсміявся. А потім звернув кудись з дороги.

- Ми куди? – злякано поглянула вона на нього. – Хіба ми сюди їхали ось цією дорогою?

- Ну для початку я нагодую вечерею, якої позбавила тебе мою навіжена рідня, - усміхнувся він. – Знаю тут поблизу доволі затишний ресторанчик на свіжому повітрі. Тож готуйся до смачної та приємної вечері.

- Майкле…

- Без варіантів! – хмикнув він. – Розглядай це, як вибачення за невдалий пікнік.

Ліза втомлено усміхнулася. Ніби в неї були варіанти. Шлунок загурчав, оскільки вона лише снідала сьогодні. Весь день ніби білка в колесі працювала на кухні. Навіть пообідати не було часу. А після вечері її забрали. Добре, що хоча б встигла душ прийняти.

Невелику хижку, яка освітлювалася, вони помітили ще здалеку. В ресторані було багато відвідувачів. Посеред ресторану стояв велетенський стіл з отвором посередині. Де перебував кухар, який чаклував над стравами під пильними поглядами відвідувачів. Їх розмістили навколо столу, щоб вони могли спокійно спостерігати шоу з приготування овочів та м’яса за допомогою техніки асадо.

Асадо – це приготування м’яса на свіжому повітрі. Щось подібне до шашлику, барбек’ю, кебабу, кабрито та чурраско.

Майкл допоміг їй сісти на високий стілець за спільним столом. Й накинув на плечі ковдру, яку разом з меню приніс офіціант.

- Давай сьогодні ти будеш просто жінкою, - попросив він. – І дозволиш мені замовити те, чим я хочу тебе пригостити.

Ліза зручно вмостилася на стільці й кивнула. Коли тебе хочуть нагодувати, то не варто пручатися та довго вагатися. Він швидко зробив замовлення й поглянув на бородатого кухаря, який показував фокуси з вогнем.

А навкруги витав у повітрі запах смаженого м’яса та овочів, легкого аромату вина та парфумів.

За пів години перед ними поставили дві дощечки з великими шматкоми стейку, куриного стегна, смаженими баклажанами, помідорами, перцем та цибулею. До всього додано два види соусів. А цікавим доповненням до цієї незвичної подачі була засмажена великими шматками молода кукурудза в качанах та лимон.

М'ясо так апетитно виглядало, що Ліза шумно ковтнула слину. Над ним ще піднімався пар від смаження та попелу.

Майкл наповнив їх келихи червоним вином й поглянув на дівчину.

- Це один з клієнтів колись запросив мене сюди для обговорення справи, - промовив він. – Мені сподобалося це місце. Тож тепер якщо буваю десь поблизу, то обов’язково куштую страви тут.

- Тут затишно, - промовила дівчина, піднявши келих. – Майкле, а які справи ти ведеш зазвичай?

- В мене є своя клієнтська база, - промовив він. – Але інколи я беруся за справу, щоб не втратити навички захисту.

- Розлучення теж ти ведеш? – поцікавилася Ліза.

- Розлучення? – брови Сондерса поповзли догори. – Так, міс Марпл! Скажу Вам по секрету, інколи мої клієнти теж розлучаються. І мені доводеться представляти їх інтереси в суді.

- Чому тоді до тридцяти п’яти років так і не створив родини? – поцікавилася дівчина.

Він хмикнув й похитав головою. А потім спокійно розрізав ножем стейк й наколов його виделкою.

- Будучи адвокатом я бачив всяке, - промовив він спокійно, тримаючи виделку зі стейком в повітрі. – Укладав шлюбні контракти. І ніколи не розумів людей, які одружувалися з розрахунку чи ще з якоїсь причини. Моя справа була маленкою: вислухати їх побажання й підготувати документи. Але після цього йшло життя. І доволі часто такі шлюби розпадалися.

- Ти хочеш сказати, що тільки шлюби з розрахунку розвалюються? – запитала Ліза. – Я дуже часто бачила, як і маючи велике кохання, все одно шлюби розпадалися.   

- Згоден! – кивнув він, смакуючи стейком. – Тому не поспішаю брати шлюб. Хочу знайти людину, яка по справжньому захоче створити родину. Яка вийде за мене не з розрахунку, а тому що бажатиме цього найбільше в житті. З якою ми будемо сваритися. А як же без цього? Та ми разом будемо обминати гострі кути, шукати шляхи до примирення. Бо це життя, Ліз!