Кохання з перешкодами

Глава 13

Та ось його руки обхопили її за талію й міцніше притиснули до себе. А вуста накрили її губи. Долоні Лізи затемтіли. В животі якесь відчуття непевне з’явилося, ніби щось прокинулося від сну. Він відповів. Значить, вона йому не байдужа. Не можна грати так переконливо. Не можна цілувати з таким завзяттям того, кого використовуєш у власних цілях чи з якоюсь метою.

- Тепер вони точно до тебе вже не підійдуть, - усміхнулася дівчина, зазираючи прямо в очі до Майкла. – Зробила все, що змогла. І не дякуй!

- Що? То…, - він закотив очі й ущипнув її за сіднички, - ти поцілувала мене через тих дівчат? А я думав…

- Хіба я могла розвалити вашу легенду, містере Неперевершеність? – хихикнула Ліза. – Самі ж просили прикрити вас. От я й подумала, а чого не підіграти вам?

Та він лише розплився в посмішці. Було видно, що безмежно задоволений її вчинком.

- Тепер, якщо мені знадобиться прикриття, знатиму до кого звертатися, - промовив він. – Їдьмо! Сьогодні море підходить для того, щоб займатися серфінгом.

- Майкле, я лише у фільмах бачила, як це робиться, - зізналася Ліза, коли він почав витягувати з багажника гладенькі дошки для серфінгу.

- Що справді? – підняв він голову, а брови поповзли вгору.

- Так…

- Чому не сказала про це? – поцікавився, кладучи дошки та весла на пісок.

- А ти б слухав? – знітилася вона. – Я хотіла сказати, але… ти вже все вирішив…

- Ліз, ми могли вибрати інший відпочинок разом, - промовив він. – Те, що подобається обом. Це ж не проблема.

- Не проблема, - погодилася вона. – Але я хочу спробувати. При умові, якщо ти готовий побути моїм тренером.

- Мала, - він знову подарував їй посмішку, - ти не уявляєш яким щасливим ти мене зробила.

Ліза пройшла до дощок й присіла біля них. Обережно погладила її рукою. Така гладенька.

- А серфінгісти не падають на цих дошках, коли ті намокають? – озирнулася вона на Майкла. – Хіба дошки не стають слизькими?  

- Ці витягнуто-заокруглені дошки називають серф, - промовив він, натягуючи на себе спеціальний костюм. – Їх виготовляють з піни й скловолокна. Зверху покривають тонким шаром смоли, щоб серфер міг легко «ловити хвилю» й не падати.  

Він кинув дві дошки на пісок й протягнув їй руку.

- Підводимося й будемо вчитися, - наказав він.

- На піску? – поцікавилася дівчина, подаючи йому долоню.

- А ти як думала? – хмикнув Майкл. – Що я тебе відразу в море кину?

- Багатьом ти цим вчинком полегшив би життя, - розсміялася Ліза, підморгуючи йому.

- Але не собі, - пробубнів він. – Ставай на серф, Ліз. Рівно посередині. Тепер роби два кроки назад. Вагу перенось на задню ногу, нос серфа має піднятися. І ти зможеш, ніби циркуль, дуже легко його розвернути.

Ліза реготала, коли пробувала це зробити. Майклу варто було віддати належне. Він терпляче навчав її, розповідаючи та пояснюючи всі тонкощі.

- Де навчився так кататися? – поцікавилася вона.

- Моїм першим коханням була серфінгіста, - промовив він. – От і вчився, щоб вразити її.

- Та невже? – Ліза зістрибнула з дошки. – Справді? Вау! І як? Вдалося вразити?

- Не зовсім, але води наковтався добряче, - відповів Сондерс.

- І що вона?

- А вона зустрічалася з тренером з серфінгу, - з посмішкою на вустах відповів Майкл. – Тож мені там нічого не світило.

- Напевно тепер, коли вона бачить тебе по телебаченню або в газетах, то лікті кусає, - Ліза почала натягувати на себе спеціальне вбрання для серфінгу.

- Вона загинула…

- Овва! – Ліза аж присіла. – Вибач! Мені дуже шкода!

- Та нічого, - промовив він, застібаючи їй костюм. – Це було дуже давно.

Взявши дошки, вони побігли до води. Дошка гойдалася на хвилях, а Ліза спробувала на неї забратися.     

Добре, що Майкл змусив її одягти цей гідрокостюм. Він допоміг забратися на серф без проблем. Та пробуючи розвернути ніс серфа, вона неодноразово падала спиною прямо у воду.

Обмотавшись рушником, Ліза сиділа на березі, спостерігаючи за Майклом, який підхопив хвилю й то зникав, то з’являвся на поверхні води. Його вправності та швидкості не можна було не позаздрити. Яке це круте відчуття, коли хвиля наздоганяє тебе, а ти просто осідлав її й катаєшся на ній.   

Пізно увечері Ліза розстелила ковдру й вляглася на спину. Піднявши очі, задивилася на темне зіркове небо. Таке воно гарне. Ніби якийсь художник пензлем залишив на темному полотні жовті плямки.

Навкруги тиша. Лише хвилі час від часу набігають на берег та легкий вітерець нагадує, що знаходишся біля моря.

- Гарно як!

Поряд падає на ковдру Майкл, бризнувши на неї кількома каплинами води.

- Ага! – усміхається дівчина й повертається обличчям до нього. – Ти звичайно не звик до такого відпочинку.

- Невже? – усміхається у відповідь. Й смужка білосніжних зубів виблискує в темряві. – А до якого відпочинку я звик?

- Звик сидіти вечорами за картковим столом зі склянкою скотчу в руках, - промовила мрійливо Ліза, примруживши погляд. – Смакувати кубинськими сигарами…

- Мала, - розреготався Майкл, - мені ж не шістдесят років. І я не мафіозій якийсь. Ти не тих фільмів передивилася.

- А як ти звик відпочивати з жінками? – запитала вона.

Майкл торкнувся її вологого волосся. Обережно пригладив його. Намотав на вказівного пальця й торкнувся до нього вустами.

- Солоне, - прошепотів тихо.

- Знаю, - хминула Ліза. – Ти не відповів.

- Мені рідко випадає можливість відпочити, - промовив він тихо. – Щільний графік роботи. А якщо й з'являється якась вільна хвилинка, то готуюся до чергового судового засідання. Тому часу на відпочинок з жінками взагалі немає.   

- Але в тебе ж є вихідні, відпустки…

- Звичайно, - промовив він, ніжно торкнувшись подушечками пальців шкіри її обличчя. – Та я не став би у тридцять п’ять одним з найперспективніших та найвисокооплачуваніших адвокатом, якби весь цей час витрачав на відпочинок.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше