Кохання з перешкодами

Глава 16

Майкл швидко оцінює ситуацію й миттєво підводиться із-за столу. Бере дівчину за лікоть й виводить з приміщення.

Лізі нічого іншого не залишалося, як просто слухняно йти слідом. Вона помітила, як дехто з гостей повертав голову в їх сторону. Та Майкл впевнено крокував до виходу.

Заштовхнувши її в кімнату, зачинив двері.

- Де твій телефон? – озирнувся на неї.

- Майкл…

- Я запитав, де твій телефон?

Риси його обличчя стали суворішими. Блакитні очі примружилися й набули крижаного вигляду.

- Я… на березі…

- На якому березі, Ліз? – його голос став на кілька октав вищим.

- Біля моря… де ми вчора були…

Він закляк на місці. Кілька секунд дивився просто на неї. Обличчя стало блідим, ніби полотно.

-Ти жартуєш? – він озирнувся, ніби очікував, що хтось зайде до зачиненої кімнати. – Як то на березі? Ти його не знайшла?

- Майкле… було дуже темно… і ви поспішали…

- Ліз, ти знущаєшся? – зазирнув він їй прямо в очі.

І саме в цю хвилину в його долонях знову ожив телефон. Він подивився на екран. Важко зітхнув. Оглянув її роздратованим поглядом і підняв слухавку.

-Так, - гаркнув.

Кілька хвилин слухав щось, а потім просто поклав слухавку й прикрив очі. Стояв кілька хвилин мовчки, а потім увімкнув екран і почав листати список контактів. Натиснув виклик і підніс слухавку до вуха.

- Засвітився доказ, - промовив тихо. – Все розповім під час особистої зустрічі.

- Майкле, - Ліза відчула провину, тож теж стала блідою, як смерть.

- Схоже, вони звідкись дізналися, що дівчину врятували, - промовив він. – От і шукали докази того, хто міг там бути вчора увечері. Ліз! І треба ж було тобі саме вчора залишити там телефон. Дідько забирай!

- Це вони… телефонували? – запинаючись, запитала вона.

- Так, - відповів втомлено. – Значить так. Зараз я катером повернуся в місто, а ти залишишся на лайнері. І дуже прошу, Ліз, будь обережною. Телефон людини, то фактично його паспорт. Знайти твої дані в телефоні, то лише справа часу. Та вони пішли іншим шляхом. Просто зателефонували кільком абонентам з твого списку контактів і запитали, хто ти. Спираючись на те, що знайшли твій телефон. Швидко ж вони тебе вичислили.    

Ліза відчула, як сльози забриніли на очах. Серце почало вигупувати в грудях так, що здавалося ще хвилина і воно проб’є грудну клітку. Руки тремтіли.

- Тобі обов’язково повертатися на берег? – запитала вона схвильовано. – Майкле, це небезпечно… Можна було розповісти все телефоном…

- Ти жартуєш? – похитав він головою. – А якщо вони прослуховують мій телефон?

- То хіба вони не побачуть куди ти телефонував? – запитала вона роздратовано.

- Я адвокат, Ліз! – фиркнув він. – І я працюю з поліцією. В цьому немає нічого такого. Тим паче, я нічого такого не сказав у слухавку. Тож швидше за все, зі сторони це виглядає, як робота над якоюсь справою.

- Все одно я хвилюватимусь за тебе, - промовила вона.

Очі юнака повільно примружилися. А потім розширилися.

- Це приємно, люба! – Майкл схопив її долоню й притягнув у свої обійми.

Вдихнув носом аромат її волосся, ніжно торкнувся вустами її скроні. А вона вся тремтіла. Зараз їй хотілося плакати, кричати. Дідько! Нащо вона залишила там телефон?

І що тепер буде? А якщо вони очікують Майкла на березі?

Що вони сказали йому в слухавку? Чого він раптом поспішає на берег?  

- Ти вся тремтиш, - прошепотів він охриплим голосом. – Не думаю, що вони швидко виявлять твоє місцеперебування. Тому не хвилюйся! Просто будь дуже обережною! Спостерігай за всім! І не висовуйся! Буде дуже добре, якщо ти навіть до гостей виходити не будеш. Тільки кухня. Тебе не має бачити ніхто з гостей. І найстрашніше те, що за кілька днів сюди прибудуть на весілля гості.

Ліза обхопила його обома руками. Як бути? Що робити? А якщо серед гостей затесається хтось з тих бандитів? Що тоді?

- Добре, - тихо прошепотіла вона, вдихаючи аромат його дорогого одеколону. – Я не буду виходити з кухні, щоб зайвий раз не світитися.

- От і добре! – промовив він, піднявши вказівним пальцем її підборіддя. – Ти так смачно пахнеш. Я б з задоволенням затягнув тебе кудись в потаємний куточок, але… дідько забирай… маю розгрібати справи з твоїм телефоном. Чому ти не сказала вчора, що не знайшла його? Ми б нікуди не поїхали, поки не розшукали його…

- А поки ми б його шукали, - просичала Ліза, - та дівчина втекла б.

- Все могло бути, - промовив він. – До речі, її особу теж перевіряють. Може все що вона розповіла – виявитися неправдою. Тож ось так!

- Ти думаєш вона може збрехати? – запитала Ліза.

- Не знаю, Ліз, - він повільно відступив на крок назад. – Ми врятували їй життя. Відвезли її до поліцейського відділку. Все останнє нас не стосується.

- Тепер стосується, - підняла вона очі на чоловіка.

- Тепер стосується, - повторив він. – Сподіваймося, що Гарднер посилить охорону і на весіллі нічого не станеться.

Ліза округлила очі від страху. Вона й забула за весілля. Дідько! Якщо через них буде зірване весілля доньки власника лайнеру – Амелія її зі світу зживе.

Майкл поїхав, а Ліза повернулася на кухню. Час летів невблагоно швидко. Не зчулися, як й обід настав.   

Ліза, пам’ятаючи про обіцянку, залишилася на кухні. Розливала супи по порціях. Розставляла тарілки на розноси. Додавала до юшки зелень.

- Ліз, - в двері зазирнув блондин Джек, - там довезли продукти, які ти замовила.

Дівчина відчула, як підкосилися ноги. Вона випустила з долонь тарілку з зеленю, яка голосно брякнулася об підлогу й розлетілася на друзки.

- Все гаразд? – запитав він.

Вона замовляла продукти, оскільки організми деяких друзів нареченої не сприймають лактозу або являються веганами.

- Так, зітхнула вона. – Все добре!

Переглядаючи продукти за накладною, вона відчула на собі прискіпливий погляд. Поглянула на чоловіка в робі з маркою магазину, яка підвезла їм продукти, та темною кепкою на голові.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше