Епілог

Ліза ошелешено дивилася на Аманду, яка стояла перед велетнем з текою в руках.

-Міс Гарднер, - втретє повторив велетень, - я не маю права впустити молоду жінку до зали. Її немає в списку запрошених.

- А я в четверте вам повторюю, що вона зі мною, - наполягала Аманда.

- Але…

- Та в чому проблема? – не втрималася дівчина й вихопила теку зі списком запрошених з рук чоловіка з квадратними плечима. – Немає в списку запрошених? Зараз буде!

Аманда Гарднер миттєво дописала її прізвище знизу списку. Подула на запис й підняла на чоловіка сяючі очі. Ліза лише відкрила рота, щоб щось сказати. Але замовкла, побачивши вираз обличчя охоронця.

Аманда усміхнулася своєю найчарівнішою посмішкою й протягнула теку чоловікові.

- Ну ось і все! – видала вона. – Ліза Степелтон тепер є в списках запрошених. Можна нам пройти?

Чоловік похитав головою, крякнув, невдоволено поморщився, але відступив, даючи їм пройти.

- От бачиш, подруго, - прошепотіла Аманда. – Все можна вирішити, якщо захотіти. Тепер твій вихід! Не підведи!

Ліза зітхнула. Й обвела поглядом зал. Майкл стояв в колі чоловіків зі склянкою в руках. На ньому був смокінг, краватка-бабочка та біла сорочка.

- Сподіваюся ще не запізно! – прошепотіла Ліза.

- Дурниць не говори! – фиркнула Аманда. – Ми майже тиждень після твоєї виписки прагнемо спіймати цього красунчика, а він ніби спеціально уникає нас.

- З Богом! – усміхнулася Ліза й попрямувала до групи чоловіків.

- Фондова біржа…

- Добрий вечір! – голосно промовила вона, підійшовши до компанії, де був Майкл.

Розмови миттєво закінчилися. І всі чоловіки, ніби за командою, повернулися до неї обличчям. А вона вловила погляд Майкла й важко зітхнула.

- Привіт, Майкле! – руки тремтіли, тож вона їх зчепила в замок.

- Привіт! – здивованим голосом відповів чоловік.

- Колись ти говорив, Майкле, що ти мій офіційний представник, - почала дівчина. – То може представиш мене своїм знайомим?

Його брови поповзли догори. А посмішка з’явилася на вустах.

- Ліза Степелтон, - промовив він. – Шеф-кухар на лайнері «Глорія».

- О! – промовив високий худорлявий чоловік. – То ви смачно готуєте, міс Степелтон? Варто скористатися вашими послугами.  

- Завжди рада, - усміхнулася вона у відповідь. – Нагодую Вас найсмачнішим блюдом від шеф-кухаря, якщо дасте нам з Майклом кілька хвилин поговорити наодинці.

Чоловік лише розвів руками.

- Давайте дамо молодим людям поговорити наодинці, - промовив він, змушуючи чоловіків залишити їх одних.

- Ти просив дати знати, коли я прийму рішення, - промовила вона. - І я прийняла рішення…

- Вітаю!

- Ти правий, - її голос сів від хвилювання, оскільки в погляді чоловіка була якась прохолода. – Я хочу найкращого.

Він зітхнув, вдивляючись в її обличчя.

- І якщо ось цей перстень для тебе щось означає, - вона підняла пальці вгору, - то я готова спробувати кинути виклик долі й поборотися за нас.

Він мовчав. Секунда… дві… три… Господи! Він мовчить. Просто мовчить.

- Якщо з твоєї сторони це була гра, то…

- А якщо ні? – поцікавився він.

Ліза прмружила погляд. Не відразу зрозумівши про що він запитав.

- Що? – перепитала вона.

- А якщо це була не гра, міс Степелтон? – знову перепитав він. – Якщо я справді хотів бути з тобою?

- Тоді чому ти пішов? – ледве не тупотіла Ліза. – Чому залишив мене в лікарні одну?

- Ліз, я думав… думав… ти все ще кохаєш Девіда…

- І ти готовий був поступитися? Віддати мене іншому? – надула вона губки. – Так, Сондерс?

- Я хотів, щоб ти була щасливою…

- Навіть з іншим?

- Насильно милий не будеш, - простогнав він.

- Ти невиправний! – пробурмотіла вона. – А ще адвокат!

- Якщо мені хтось небайдужий, то я буду за нього боротися…

- Ти ще така мала і дурна, Степелтон, - фиркнув він. – Але ми почнемо це виправляти!

- Що? – штовхнула його в груди.

- Тихо, - просичав він. – Ти подивися, яка вона бойова.

Весь вечір вони танцювали разом. Дивитися в його очі й бачити щасливе відображення, то було для Лізи найприємніша мить.

А ранок був ще незвичнішим. Вона повільно відкрила очі, відчуваючи запах квітів. Замість Майкла на подушці лежав оберемок червоних троянд. Вона повільно торкнулася бутонів пальцями, відчуваючи ніжність та шовк.

А потім згребла їх й притиснула до себе. І до біса те, що вони мають колючки. Щасливі люди не відчувають болю.

-Доброго ранку, наречена! – почулося від дверей.

І на порозі зявився Майкл в одному рушникові навколо талії. А в руках таця з кавою, яку відразу відчули нюхові рецептори Лізи.

- Привіт! – усміхнулася вона. – Квіти шикарні! Дякую!

- Найкращий букет для найчарівнішої нареченої, - усміхнувся він. – Снідаємо і йдемо. В нас сьогодні купа справ.

- Яких? – підняла вона на нього очі, не оминувши увагою кубики на його животі.

- Побачиш, - хитро усміхнувся.

А за годину Майкл зупинився біля ресторану, де Ліза колись працювала. Від несподіванки дівчина перелякано повернулася до нього.

- Що ми тут забули?

- Йдемо! – промовив, відчиняючи перед нею дверцята. – Є незакінчена справа.

- Майкле…

Та він схопив її руку й потягнув за собою.

- Добрий ранок! Ви замовляли… Овва! Лізо?

- Привіт! – промовила вона.

- Головний адміністратор в себе? – запитав спокійно Майкл. – Скажіть, що міс Степелтон зі своїм адвокатом очікують його.

Сара округлила очі від подиву. Навіть ротика відкрила від почутого.

- Так, - промовила вона, пролетівши мимо них.

- Що ти робиш? – повернулася до нього Ліза. – Нащо це? Що ти задумав?

Та Сара не дала йому відповісти. Вона з’явилася за спиною й жестом запросила до зали.

- Прошу, - промовила вона. – Містер Гарольд Вас очікує.