Кохання з першого дотику

Глава 28.

Після того, як Артем пішов, дівчина наклала Ігорю пов'язку на ногу. Вона намагалася діяти обережно, але все одно розбудила його. Дівчина розповіла Ігорю про візит Артема та запропонувала хлопцю бутерброд. Ігор попросив пити, але від їжі відмовився. Марина доторкнулася рукою до його лоба та вимовила:

— Здається, у тебе піднялася температура.

— Хіба? — відповів їй Ігор. — Я почуваюся майже нормально. Тільки спати дуже хочеться.

— Артем казав, що вони попросять за нас викуп. Не пізніше, ніж післязавтра вони отримають гроші та відпустять нас. Але це занадто довго, тобі негайно потрібна медична допомога.

— А тобі потрібно відпочити, — прошепотів Ігор з посмішкою дивлячись на неї. — А за мене не хвилюйся.

Очі Ігоря блищали у напівтемряві якимось нездоровим блиском. А ще Марину дуже турбувало те, що він слабшав та часто заплющував очі. Ігорю ставало все гірше і гірше. Коли він знову занурився в сон, дівчина якийсь час сиділа поруч з ним, але потім теж задрімала.

 

Марина не знала скільки годин вона спала. Дівчина прокинулася від жалібного стогону Ігоря. Розплющивши очі, вона подивилася на нього.

— Ігорю, що з тобою? — запитала дівчина, підсовуючись до нього ближче.

— Нога нестерпно болить, — відповів він. — А ще мені дуже холодно. Чому мені так холодно, Марино? Адже зараз літо!

Дівчина знову помацала його лоб і помітила, що температура піднялася ще більше. Ігор втомлено прикрив очі, починаючи втрачати свідомість. За дверима почулися голоси Сергія та Артема, а потім пролунав скрегіт, що супроводжував відкривання замку. Першим у приміщення зайшов Сергій. Він тримав перед собою пістолет та одразу ж направив його на Марину. Дівчина злякано відійшла у протилежний бік кімнати, притиснувшись спиною до стіни

— Ну що, голубки? — запитав Сергій. — Як вам тут спалося удвох?

— В Ігоря температура, — промовила Марина з ненавистю дивлячись на Сергія. — Йому терміново потрібно в лікарню!

— З твоїм Ігорем нічого не трапиться, — хмикнув Сергій.

— Дівчина каже правду, — втрутився в розмову Артем, присівши біля непритомного Ігоря. — У нього сильний жар!

— Зараз же відпустіть Ігоря! — крикнула Марина, зробивши крок назустріч Сергію.

— Ану відійшла назад, швидко! — люто крикнув Сергій, направивши на неї пістолет. — Інакше я стрілятиму. Повинен зізнатися, що я стріляю не надто влучно, коли злюся. Можу випадково влучити тобі в голову.

— Вам буде достатньо мене! Вам не потрібен Ігор! — крикнула дівчина.

— Він залишиться тут! — прошипів Сергій. — Артеме, нам час іти!

— Артеме, чому ти так слухняно виконуєш його команди? — продовжувала кричати Марина. — Я ж бачу, що тобі не подобається все це! Ну так будь чоловіком і підтримай мене! Сергій використовує тебе! Але ти можеш зупинити все це, врятувати Ігоря!

— Замовкни! — Сергій раптом підскочив до Марини та дав їй ляпаса.

Від удару дівчина впала на підлогу. Сергій схопив її рукою за волосся і приставив пістолет до її скроні.

— Ще одне слово і я тебе пристрелю! — промовив він, ледь стримуючи лють. — Артеме! Наш поранений знепритомнів? Відстебни його, швидко! І від’єднай кайданки від труби!

Артем дістав з кишені ключі та тремтячими руками зняв з непритомного Ігоря кайданки. Сергій грубо схопив Марину за руку, піднімаючи її з підлоги, а потім з силою штовхнув дівчину до стіни. Марина не встигла зупинитися і боляче вдарилася обличчям об стіну, зідравши шкіру на щоці. Сергій взяв кайданки, підійшов до неї та штовхнув вниз, змушуючи опуститися на коліна. Він пропустив ланцюжок кайданок позаду труби, а потім по черзі пристебнув обидві руки Марини. Ігоря він відтягнув трохи убік і залишив на підлозі. Хлопець не ворушився.

— Будеш тепер сидіти на прив'язі! — з усмішкою промовив Сергій. — Артеме, ходімо! А Ігоря залиш так, він нікуди не дінеться. Віддай мені ключі! З цього моменту я забороняю тобі заходити сюди без мене, ти зрозумів?

Артем мовчки віддав Сергію ключі та подивився на Марину. На саднах, що з’явилися на щоці дівчини вже проступила кров, а по її обличчю котилися великі сльози. Марина благально подивилася в очі Артему, але не зважилася сказати ні слова. Вона боялася, що Сергій дійсно може вистрілити в неї... або в Ігоря. Артему було боляче дивитися в блакитні очі дівчини, тому він швидко відвернувся та поспіхом вийшов з приміщення слідом за Сергієм.

 

Вадим погано спав цієї ночі. Йому постійно снилися жахіття, тому він крутився в ліжку. Під ранок втома взяла своє і Вадим заснув. Прокинувся він від телефонного дзвінка. Вадим миттєво розплющив очі. На годиннику була вже десята ранку. Він схопив свій мобільний.

— Алло!

— Доброго ранку, Вадиме! — пролунав у слухавці голос Олександра.

— Що трапилося? — з тривогою запитав Вадим розуміючи, що слідчий телефонує не просто так.

— Знайшли машину Артема. У спальному районі на іншому кінці міста.

— А Марина?

— У машині було порожньо, жодних слідів. Заручники можуть бути де завгодно. І ще, вранці ми отримали послання від Сергія. Він каже, що Марина та Ігор живі. Як я й передбачав, Сергій просить викуп.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше