Розділ 10

Розділ 10

          Він підвівся і допоміг мені встати. Після щойно почутого, хороший настрій вмить випарувався, не залишаючи за собою і сліду. Все раптово перевернулося, наче земні полюси змінили своє розташування.

          Ось на тобі, маєш, Зоряно! А що ти собі гадала?! Що такий красень самотній? Романтична дурепа!

          Від його слів все обірвалося всередині. Він має дівчину! Ці слова настільки голосно звучали в моїй голові, що хотілося затулити вуха, щоб їх більше не чути. Вони ранили, різали без леза, робили боляче. Я затамувала подих, не знаючи, як реагувати та що казати.

          – Тобто? – оговтавшись, перепитала я, намагаючись приховати бурю, яка вирувала всередині мене. – В тебе є дівчина?

          – Так, тобто, ні. Ну, не зовсім, – сплутано промовив Славко. Він зробив глибокий вдих, налаштовуючи себе на відвертість. – Перед від’їздом додому я вирішив взяти тайм–аут. Останнім часом в нас доволі напружені стосунки. Все складно.

          – Складно?! А мені зараз легко? Чи ти вирішив ще й мені життя ускладнити? – скипіла я, не в змозі більше себе стримувати.

          Гнів вулканом вибухнув в мені, нестримно розливаючи пекучу злість. Вона захлеснула мене і самоконтроль був втрачений.

          – Послухай, я не мав наміру робити тобі боляче чи обманювати.

          Він вичікувально дивився на мене і не відводив погляду, підтверджуючи щирість своїх слів. І як я маю відреагувати на все почуте?

          – Зрозуміло, – розчаровано мовила я, опановуючи емоції. Я розправила волосся, що сплуталося від падіння. – Що ж, дякую за вечір. Гадаю, мені вже пора.

          – Зорю, стривай! – Ярослав взяв мене за руку, стримуючи мене. – Ходімо, вип’ємо гарячого чаю. Зігріємось, поговоримо.

          – Нам немає про що говорити! –  я рішуче висмикнула руку.

          – Цей вечір не так мав закінчитися! – Славко міцно стис мою долоню, немов хотів переконати мене в своїх словах.

          – Та невже?! – голосно вигукнула я. Запитання луною пройшлося стінами льодової арени. Деякі відвідувачі озирнулися на нас, та мені було байдуже до них. – І як же?

          Він ні слова не сказав. Владно притягнув до себе і пристрасно припав до моїх вуст. Хотілося пручатися, але міцні чоловічі обійми не дали шансу мені це зробити. Я здалася і відповіла на поцілунок. Жаданий, довгоочікуваний, сповнений бажання поцілунок.

          М’які гарячі вуста пестили мої, змушуючи тамувати подих. Серце тьохкало, збивалося з ритму, в жилах кипіла пристрасть, яка випалила всю злість, щойно я віддалася почуттям.

          Я раділа цьому поцілунку, насолоджувалася ним. Танула в його обіймах і бажала, щоб він ніколи не закінчувався.

          – Пробач, – тихо промовив Славко, притулившись чолом до мого лоба. – Я планував тобі все розповісти.

          – Я так не можу… – пробурмотіла я, стримуючи сльози. – Не можу бути з тобою, якщо в тебе є інша.

          – Зорянко, я не хочу тебе знову втрачати!

          – Але ще не готовий розірвати стосунки зі своєю дівчиною?

          Його мовчання було красномовніше будь–яких слів. Буває, в житті виникають моменти, коли ти все розумієш і не потребуєш роз’яснень. Це був саме той випадок.

          – Розберися спочатку з собою і своїми бажаннями, – промовила я і подалася до роздягальні.

          Та щоб воно все пропало!!! Мені хотілося ревіти від несправедливості, кричати в голос на весь світ! Сльози градом котилися по обличчю, боляче обпікаючи шкіру.

         Я обезсилено опустилися на лавку і закрила лице руками. Певний час сиділа в прострації, намагаючись впорядкувати думки.

          Краще б ми з ним не бачилися. Ні сьогодні, ні днями раніше. Тоді б мене не мордував душевний біль. Смуток накинув на серце міцні тенета, навмисно сковуючи його ритм. Я торкнулася вуст, на яких ще й досі відчувався гірко–солодкий присмак Ярославового поцілунку.

          Що він собі думає, цей Дроненко?! Хотів забити мені баки, розважитися на канікулах, а потім знову повернутися до своєї дівчини, як ні в чому не бувало?

          Повне розчарування вмить випарувалося, давши дорогу люті. Я розлючено стягнула ковзани і жбурнула їх в куток роздягальні! Був би тут Ярко, поцілила б йому в голову! Придурок! Не хочу його більше бачити! Ніколи!