Розділ 3

  РОЗДІЛ 3

Я обернулась і побачила, що один із партнерів по бізнесу мого хрещеного крокує прямо на нас і поряд з ним те й хуліган із лісу. В мене склалось відчуття, що то син. Та ні, хіба може бути у чоловіка з такими добрими рисами обличчя такий син? Хоча буває всяке. 

 -Пане Вульф? Я рад вас бачити. Як вам бал?

 -Чудово, а це твоя донька?

 -Ні це моя хресна, Емма,- відповів Олександр, а лише ніяково посміхнулась і з острахом подивилась на хлопця. 

 -О як чудово, а це мій син Марк. Він сьогодні трохи не в гуморі.

 -Та нічого, Олексію, ходімо потеревенимо, а діти нехай поки потанцюють.

Хрещений з силою штовхає мене прямо на Марка, я від несподіванки падаю прямо на нього, але той встигає мене спіймати, знову... Ех.. Ні до чого доброго це не приведе.

 Починає грати пісня " So cold" Ben Cocks мені завжди подобалась ця пісня, але танцювати з цією людиною я точно не хотіла тому почала уповільнювати свої рухи, але він давав цього зробити. Тому довелось танцювати. Мені було цікаво лише одне: коли він встиг вивчити танець? Та раптом я відчула, що знеболювальне припиняє діяти й нога починає ще дужче боліти. Я намагаюсь не подавати вигляду, але в мене це завжди погано виходило і хлопець помітив.

 -Що нога болить?- підколює він мене. 

 -Твою ж..... Уяви собі, болить. Досить вже з себе вдавати невідомо кого, ти тут не пуп землі. Якби ти прожив три роки на постійних ліках і різних балончиках зі знеболювальним, ти б мене зараз не підколупував. Спробуй так пожити з постійним  болем, бо в тебе травма із-за таких самих дебілів як і ти, тоді я на тебе подивлюсь. Я до останнього мовчала, терпіла, але це стало останньою краплею. Я не хотіла цього... 

 І лише після цієї довгої тиради я помітила, що в залі стояла мертва тиша. 

 -Хрещений вибач, але це все із-за нього. 

Більше вона нічого не сказала, а просто пішла до виходу..

 Я вийшла на вулицю і пішла на заднє подвір'я. Тут було тихо... Далі починався ліс і саме тому сюди ніхто не любив ходити, але не я. Перед цим в кущах заховала свій одяг та про всяк випадок знеболювальне, аби потім переодягнутися і зараз це як знахідка. 

 В кущах лежали чорні кроси і худі з майкою, джинси дівчина вже давно одягла під сукню. Вона тихенько відстебнула спідницю  і залишилась в корсеті та джинсах. Та раптом почула кроки. Хтось наближався у цей бік, але раптова поява голосів налякала її ще більше.

 -Олександре. почекайте, вас там кличуть.

 -Але Емма....

 -Нічого з нею не буде.

Дівчина зачекала декілька хвилин. Все повна тиша. Лиш повний місяць танцював танець, а в будинку грала музика. Емма почала швидко знімати з себе корсет та натягувати майку.. п'ять хвилин і вже повністю одягнута побігла в лісову тишу. Тут було так тихо, лише крізь крона було чутно шум від автостради. Вона не думала, що так станеться, але хлопець просто вивів її із себе. І їй просто захотілось відпочити, перезавантажитись, побути наодинці з собою, тому побігти до лісу - було єдиним правильним виходом із цієї ситуації. Там, в будинку, їй би такої можливості ніхто не дав. То хрещений зайде з питанням "Як справи?" чи з розкладом занять, то Кріс прийде з дурними питаннями та анекдотами. Одним словом залишитись на одинці з собою в маєтку просто неможливо. 

 Дівчина довго бігла вперед, стрімко оминаючи кожне дерево. В неї було таке відчуття,що ліс допомагає їй, веде в глиб у свої хащі, але заразом розганяє усіх лісових жителів по хатках. 

Я зупинилась біля величезного дерева, аби перевести подих та подивитися навколо. Я помацала рукою кишені, аби впевнитися, що нічого не загубила. А то бувало випаде щось, я не помічу, а потім бігаю по усіх місцях, де ходила і шукаю як дурепа. В кишені тихо лежав смартфон і навіть не подавав ніяких знаків життя, добре, що я декілька годин тому подзвонила мамі й сказала, що все добре й більше дзвонити не буду. Та на усяк випадок вимкнула звук, аби не видати себе потім. Та раптом екран телефону засвітився, дзвонив хрещений, але відповідати я не квапилась. Я обережно запхнула мобільний до кишені, аби випадково не натиснути на кнопку "Прийняти виклик" і продовжила роздивлятися навколо.

 Краса нічного лісу мене просто зачарувала. Довкола стояла тиша, крона дерев ледь помітно гойдались за невеликим потоком вітру, а величезні та довгоногі сосни не відставали від інших. Дерева перегукувались між собою, розповідали одне одному останні новини, ділилися плітками. Через крона невеликих дерев було ледь помітно світло від будівлі, але мені байдуже. Та раптом серед потоку вітряних голосів я почула тихий шепіт "Еммо, де ти?". Спершу  подумала . що мені здалося, але коли шепіт пролунав знову, подумала, що в мене їде дах. Ні, ну а дійсно ,якій здоровій людині буде здаватися, що дерева кличуть її чи шукають?

 Дівчина вирішила більше не стояти під деревом, а пройти трохи далі. Колись вдень вона натрапила на величезний дуб на котрий можна залізти. Як виявилось потім, на одній із сторін його стовбура була маленька дерев'яна драбина, зроблена із дерева та прибита цвяхами. Після того дня дівчина багато разів приходила туди, але ніколи не залазила вище чотирьох метрів від землі.

 Вона йшла між деревами та соснами обережно оминаючи кожну з них, нога знову починала боліти, тому треба було швидше шукати місце, де можна сісти й знову знеболювати ногу. Ось він... Кремезний, столітній дуб, котрий ледь помітно гойдав свої віти вслід за вітром. А поряд із ним стояла широченна липа. Вони росли настільки близько одне до одного, що сидячи на дубі вона могла з легкістю дотягнутися до того, хто сидітиме на гілках липи.

 Раптом за метрів сто від дівчини блимнув ліхтарик і Емма з дивовижною швидкістю та гнучкістю залізла майже на самий вершечок дуба. В цей момент її не хвилювали ні нога, ні те, що вона до страху боїться висоти і навіть не те, як вона буде злазити звідти. Головне - заховатися. І взагалі проблеми потрібно вирішувати по мірі їх надходження. І то до того ж, коли тобі загрожує небезпека, ти не помітиш, як зробиш дивовижні і як ти раніше думав - неможливі для тебе речі.