Кохати не можна забути

Глава 1

2010 рік. Ялта.

 

Я доробила звіт та вимкнувши комп’ютер поспішила додому. Завтра з відрядження із Євпаторії повертався Макс, хотілося потішити його чимось смачненьким, тож дорогою заскочила у «Фуршет», накупивши цілий кошик продуктів, ледь дотягла додому важкі сумки. На порозі мене зустрів Марсік. Кіт вигнув спину та потерся об ноги.

- Зачекай, шибенику, зараз нагодую, - я погладила кота.

Настрій був піднесений, я чекала на коханого та вже будувала плани на відпустку. Подорож, про яку ми мріяли ще з самого весілля, але через брак коштів так і не змогли її собі дозволити. За тиждень три роки, як ми одружилися. І саме час здійснити нашу мрію. Я навіть знайшла декілька варіантів. Залишилось дочекатися коханого та разом обрати остаточно. Мені кортіло побачити Європу, його тягнуло до Туреччини.

Нагодувавши кота, я поставила варитися овочі для салату, замісила тісто для пирога.

Наспівуючи собі під ніс, я знову будувала плани на майбутнє. Мої думки перервав телефонний дзвінок.

- Ксю, привіт!

- Привіт, коханий. Як ти?

- Все в порядку. Ми вже їдемо, тож, буду вдома ввечері.

- Як здорово! Я скучила…

- Я теж. Але я хочу щось спитати…

- Що трапилося? – знервувалася я.

- Ні, все в порядку. Просто Мішко пропонує свій фотоапарат. Я дуже хочу його купити. Всього тисяча баксів. Ти ж знаєш, як я мріяв про нього. До того ж, це допоможе мені в опануванні фотосесій, а це додатковий дохід…

- Максе, але ж ми домовлялися, що поїдемо на річницю у подорож, - я дуже засмутилася.

- Та бог з нею, ми ж на курорті живемо. Ну, хочеш у Ботанічний сад поїдемо на вихідних чи на Учан-Су…

- Краще приїжджай швидше, вдома все ще раз обговоримо. Я вважаю, що це не вкрай потрібна річ наразі. До того ж, за такі гроші можна взяти новий, зараз у магазинах навіть у кредит дають.

- Оксано, ти мене не розумієш… Добре, я почув тебе. Скоро буду вдома.

Він відключився. А мені стало так погано. Сльози душили. Я опустилася на кухонну підлогу. Марсік, наче відчував мій стан, тут же влаштувався поряд, муркочучи.  

Знаючи характер чоловіка я була впевнена, що він купить той клятий фотік, і з мріями про подорожі та нові країни доведеться знов попрощатися. Ми навіть у медовий місяць так і не поїхали, бо робили ремонт у подарованій його батьками однокімнатній квартирі. Обидва працювали цілими днями, але за мізерні зарплати вчорашніх студентів багато не накопичити, а високих посад нам поки не довіряли. То ж і вийшло так, що збирали на омріяну подорож кілька років.

Від сумних думок мене відволік запах підгорілого пирога з духовки.

- Ну ось, - ще більше засмутилася я.

Зібравшись з силами я все ж таки приготувала вечерю – салат олів’є, пюре та смажене м’ясо. Вишневий пиріг вдалося врятувати.

Макс влетів у двері за дві години після дзвінка.

- Привіт, я на пару хвилин, треба Мішку віддати гроші й потім одразу повернуся.

Я оторопіла, не знаючи як реагувати. Дивилася мовчки, як чоловік дістав кошти з шухлядки, що ми збирали на подорож, та знову вискочив з квартири. Він повернувся доволі швидко, тримаючи у руках коробку з фотіком.

- Ну ось, Оксанко, тепер я зможу опанувати фотосети, буду знімати весілля, дитячі свята та все таке інше. Це ж круто, правда?

- Мабуть, - байдуже відповіла я. – Ти ж вже сам все вирішив. Моя думка нічого не варта, адже так?

- Я ж заради нас стараюся. Ти ж хотіла, щоб у нас був кращий заробіток. Я знайшов його. Не все ж життя мені спецкором працювати.

- Я хотіла просто відпочити. Ми ж планували, - мені було дуже досадно, що чоловік зрадив наші мрії. Звичайно, гроші нам потрібні, але ж сенс життя не лише сама робота та заробіток!

Настрою вечеряти не було зовсім. Я трошки поклювала виделкою салат, зробила собі чаю з м’ятою.

Чоловік мовчки з’їв свою порцію та пішов до кімнати важко зітхнувши.

Я вийшла на балкон. У нас він був досить великий, тут стояв невеликий диванчик та поличка з книгами. Така собі додаткова кімната. Я закуталася в плед та втупилися у вікно. Це вже не перша наша сварка. Останній рік був дуже напружений. Макс декілька разів змінював роботу: ніяк не міг знайти себе, як він любив повторювати. Ця його ідея з фотосесіями… Звісно, це стає модним, до того ж гортати альбоми з фотографіями зимовими вечорами та згадувати цікаві моменти – дуже круто. Але чому потрібно було саме сьогодні брати цей клятий фотоапарат, ще й не новий? Чому замість подорожі удвох він обрав цю залізяку? Від цього було дуже прикро.

Минув тиждень. Я встигла змиритися з новою іграшкою чоловіка. До того ж він дійсно непогано фотографував, зробив собі сторінку в соцмережі, де почав постити перші знімки природи та портрети.

На вікенд, у нашу річницю, ми поїхали у Никитський Ботанічний сад, як він й обіцяв. Весна, кінець квітня, у саду багато зелені та квітів. Фестиваль тюльпанів. Максим наробив купу фотографій, я позувала, він мене знімав. Я навіть знову відчула радість, і нарешті відпустила образи. Потім поїхали у кафе на романтичну вечерю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше