Глава 5

За робочими буднями непомітно пролетів тиждень. З Олександром ми спілкувалися суто з питань реклами та статистики, але я почала ловити себе на думці, що чекаю його повідомлень. Статистика мене радувала, кількість підписників зростала, як й кількість замовлень. Ми мали перші відгуки та я раділа разом з хлопцями їхнім успіхам. Адже це й мій  успіх теж. Підтримка та позитивні відгуки клієнтів – то найкраща винагорода за нашу працю.

На вихідних я відвідала салон краси. Майстер, до якої я ходила, зраділа мені.

- Вітаю, Оксано!

- Привіт, Марійка!

- Давно вас не було. Що, будемо наводити красу?

- Так, - влаштовуючись на кріслі, - відповіла я. – Хочу щось в собі змінити.

- Розумію, - вона загадково посміхнулася. – І що будемо робити?

- Не знаю, - пожала плечами.

- У вас гарне довге волосся. Можемо зробити гарну зачіску та укладку…

- Ні, укладку не хочу, - заперечила я.

- Хочете когось вразити? – спитала вона.

- Чому одразу вразити, - не погодилася я, - я просто хочу щось в житті змінити. І вирішила почати з себе.

- Якійсь проблеми на роботі? – стурбувалася вона.

- Ні, все навпаки дуже добре.

- Тож, хтось все ж таки з’явився, - Марійка розчісувала волосся.

Я лише важко видохнула. Казати про Олександра мені дуже не хотілося нікому. Я сама не розуміла, що зі мною коїться.

- Гаразд, не буду більше травити вам душу, - посміхнулася Марійка. – Зараз трохи підрівняємо…

- А давай краще зробимо довжину до плечей? – раптом прийшла у голову зухвала ідея.

- Ви впевненні? Шкода різати…

- Впевнена. Абсолютно.

- Добре, - погодилася Марійка та почала свою роботу.

Вона убрала зайву довжину та накрутила локони. Вийшло дуже гарно, навіть обличчя стало більш ніжним. Мені сподобалося.

- Ну як? – спитала майстер, щойно закінчивши чаклувати над моєю головою.

- Дуже гарно. Ось й мій новий образ.

- Так, ви мали рацію, вам личить така довжина.

- Я років десять тому лише так й ходила, навіть коротші стрижки були.

- У юності всі ми любили експерименти.

- Так, - посміхнулася я. – Тепер ще нігті треба привести до ладу.

- Ходімо, я проведу.

Марійка провела мене до сусідньої зали. Я вирішила, що одного експерименту на сьогодні досить і обрала класичний манікюр с ніжно-рожевим покриттям.

Вийшла на вулицю з салону, дійсно з почуттям того, що у моєму житті розпочинається новий етап.

Неподалік салону був гарний парк, я взяла собі кави та вирішила відправитися на прогулянку. День був сонячний та теплий.

- Оксана? – голос, що окликнув мене, змусив здригнутися. - Це і справді ти. Я не помилився, - чоловік, що підійшов до каво-автомобіля, тепер стояв навпроти мене та посміхався. – Ну, привіт. Ось ми й зустрілися.

- Привіт, Максе, - ледь чутно вимовила я. – Не очікувала тебе побачити тут.

Переді мною стояв колишній чоловік. Які ж іноді чудернацькі жарти бувають у долі. Цікаво, це випадковість чи він дійсно вирішив розшукати мене?

- А ти майже не змінилася…

- А ти став майже лисим та відростив бороду, - у тон йому відповіла я. - Що ти тут робиш?

- Вирішив почати нове життя закордоном. Завтра відлітаю у Польщу.

- Ясно.

- Може пройдемося? Ти так швидко втекла, що я не встиг нічого тобі пояснити… А потім прийшов твій позив до суду. Ти навіть не уявляєш, що я тоді пережив, - він важко зітхнув, провів руками по своєму волоссю.

- Навіщо, Макс? Я тоді вже все пояснила у листі, я все бачила. І так, ти теж не знаєш, через що довелося пройти мені…

Чорт мене привів до цього парку! Чому минуле вирішило нагадати про себе саме зараз, саме сьогодні?

- Ти так й не пробачила, адже так? – тихо спитав він.

- Я забула про твоє існування, і хотіла б що так було й далі… Удачі тобі в твоїй Польщі…

Я зробила ковток кави та вже мала намір йти, але він раптом схопив мене за руку.

- Дозволь мені пояснити все хоча б зараз… Я так мріяв про цю зустріч.

- А я ні. Пусти, ти робиш мені боляче.

Він трохи ослабив хватку, проте не відпускав мене.

А я… Я нічого не відчувала. Лише порожнеча та холод. Цілковита байдужість.

- Макс, пусти. Нам нема про що говорити…

- Вона теж покинула мене, - тихо сказав він. – Майже одразу. – За ці роки я так й не зміг досягти чогось чи створити сім’ю. Згодом від мене відвернулися навіть батьки…

- Нащо ти мені про це розповідаєш? – холодним тоном запитала я. – У всіх своїх невдачах винен лише ти сам. І ти сам несеш відповідальність за власні вчинки…