Кохати не можна забути

Глава 10

Оксана.

На роботі все валилося з рук. Я не могла зосередитися на справах. Відчуття тривоги та якогось поганого передчуття мене не покидало.

Я дала указівки Вікторії та викликавши таксі поїхала до Наталки. Мені просто потрібно було з кимось поговорити.

Подруга була вдома.

- Привіт, дорогенька, - обійняла вона мене. – Не очікувала тебе побачити. Щось трапилося?

- Привіт, Наталка. – я лише важко видохнула. – Мені потрібно поговорити.

- Проходь на кухню. Микитка зараз спить. Я заварю нам чаю.

 - Вибач, що я так увірвалася. Мені неспокійно на душі. Не можу зрозуміти, що діється…

Наталка сіла навпроти та уважно на мене дивилася.

- Ксю, може ти себе накручуєш?

- Не знаю. Я забула купити корм Марсіку…

- Буває, таке трапляється, - спробувала заспокоїти мене подруга.

- Зі мною це вперше…

- Вітаю, міс Перфекціоніст. Але за це дійсно не варто так перейматися. Тим більше Марс невибагливий кіт…

- А ще він сьогодні дзвонив. І він був засмучений…

- Олександр твій?

- Так. – Я обійняла руками гарячу чашку, ледь стримуючи сльози.

- Та годі тобі, нащо ти так себе доводиш? Хочеш бути з ним – то скажи йому про це. І байдуже, хто й що подумає чи скаже. Ми в двадцять першому столітті, жінки мають право на слово та почуття. Олександр точно зрозуміє…

- Ні… Не зараз.

- Ну ось знову вона за своє. Ну сиди, страждай. Чекай бозна чого. Кому ти тим гірше зробиш?

- Собі, - зітхнула я.

- Телефонуй! – рішуче сказала вона.

- Зараз?

- Так. Давай.

- І що я йому скажу?

- Оксано! Ти доросла жінка, тобі 32 роки, маєш власну фірму, і просиш пораду як поводити себе з чоловіками? – подруга округлила очі.

- Ну так. Я просто не знаю як себе з ними поводити.

- Ну знаєш, я теж в цьому не профі. Телефонуй. Серце підкаже, що робити та казати.

Я лише зітхнула. Взяла до рук смартфон, обрала потрібний контакт та рішуче натиснула кнопку виклику. Але після короткого гудку почула голос робота: «Телефон абонента вимкнений, або тимчасово недоступний. Зателефонуйте будь ласка пізніше».

- Вимкнений… - лише сказала я.

- Не смій розкисати, чуєш? Що ж мені з тобою робити? Хочеш Іллі зателефоную? Він вчора натякав, що не проти ще раз з тобою зустрітися. Сходить куди-небудь, повечеряйте. Тобі потрібно розважатися.

- Роби, що хочеш, - лише відповіла я.

Зайшла у вайбер, помилувалася усміхненою аватаркою Олександра та помітила, що він в мережі в останнє був лише вранці.

«В нього щось сталося». Я відчувала це. Але де його шукати та як допомогти не знала.

Чи може я дійсно себе накрутила? Наталка права. Треба відволіктися. Я сьогодні геть втратила контроль над своїми емоціями.

 Ілля приїхав години через дві, близько шостої вечора. За цей час я майже заспокоїлася. Ми з Микиткою послухали казки, що розповідав Миш, зібрали залізницю та пускали по коліях поїзд, що миготів кольоровими вогниками.

- Швидка психологічна допомога прибула, - з коридору пролунав веселий голос Іллі.

- Привіт! – вийшла в коридор, посміхаючись.

- Вітаю, Оксана, - хлопець обійняв мене. – Вражений, що моя допомога згодилася тобі так швидко.

- Це все Наталка. Сказала, що в моєму стані лише твоя компанія мене розрадить.

- А зі мною тобі хіба погано? – Микитка підбіг та схопив мене за руку.

- Мій маленький, - підхопила я малого на руки, - звісно, ні. Ти вже мені допоміг. Я прийшла сумна-сумна. А з тобою ми дуже гарно пограли. І настрій покращився.

- Чесно? – насупив він бровки.

- Чесно, - поцілувала його в щічки. – Я дуже тебе люблю.

- Тоді добре. Пусти. Там поїзд знову зупинився.

- Біжи, грайся.

- То до тебе треба в чергу записуватися, - реготнув Ілля. – Диви який захисник!

- Микита такий, так, - погодилася я. – Зачекай трохи, я швидко зберуся.

Наталка лише посміхалася, спостерігаючи за нами.

- Ілля, віддаю свою подругу в твої надійні руки.

- Не хвилюйся, я майстер лікувати души. Все буде добре.

- Сподіваюся.

- Ходімо? – Ілля посміхнувся та простягнув мені руку.

- Так, - я вложила в неї свою долоньку.

Ілля привіз мене на набережну Дніпра. Вона сяяла вогнями, неспішно прогулювалися мешканці столиці, лунала музика. Доволі прохолодна осіння погода не заважала насолоджуватися атмосферою вечірнього міста.

Ми неспішно гуляли. Я поділилася з хлопцем історією свого переїзду до Києва. Розказала як змогла досягти успіху…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше