Кохати не можна забути

Глава 17

Оксана.

 

Ми їхали трасою у невеличке село під Київом. Олександр не дозволив мені сісти за кермо у моєму стані та сам вів автівку.

Я дійсно не могла до кінця оговтатися від злих коментарів і важко переживала негатив, що сипався з мережі. Але підтримка Алекса, Валентини та Рити поступово позбавляла мене від страхів знову залишитися на самоті. Алекс, правий, чужі балачки не мають руйнувати наші відносини. Тем більше, що це неправда.

Ми заїхали до мене додому. Я швидко зібрала рюкзак з необхідними речами на пару днів, корм для кота та самого Марсіка посадила в переноску. Замкнула квартиру, увімкнувши охоронну сигналізацію та повернулася до машини.

- Оксана, як ти дивишся на те, що завтра організувати шашлики? – запитав Алекс, щойно автівка рушила з місця.

- Позитивно. Я вже давно не була на пікніках.

- Чудово, у нас велике подвір’я. Тож запроси своїх брата та сестру. Ти казала, вони хочуть познайомитися зі мною? Здається, чудова нагода.

- А ви не проти, пані Валентина?

- Що ти, люба! Я лише за. І це була моя ідея.

- Зараз же зателефоную Наталці та Іллі.

- Оксано! – у трубці заверещала Наталка. – Ну, нарешті, люба! Я чекала на твій дзвінок. Розповідай, як справи?

- Все чудово, мила моя. Риту виписали, й зараз ми їдемо додому.

- До тебе чи до нього?

- Наталка, тебе зараз всі чують, - засміялася я. – Ми їдемо в село до мами Алекса.

- Ого, ну ви молодці. Вітаю, - радісно гомоніла подруга.

- І ми хочемо запросити всіх вас завтра о другій дня на шашлики. Приїдете?

- Ти ще питаєш! Авжеж! Микитка вже мені розпитував, коли він з Ритою познайомиться.

- Тоді до завтра. Адресу надійшлю на вайбер.

- Яка в тебе активна подружка, - посміхнулася Валентина.

- Вона чудова. Я впевнена, ви подружитеся.

- Ще б пак. А скільки років Микиті?

- Чотири.

- Який маленький ще. Рита будеш гратися з малим хлопчиком? – звернулася вона до дівчинки.

- Так, звісно! Я навчу його кататися на самокаті!

- О це він полюбляє, - додала я.

Тепер час дзвонити Іллі. Я дуже хвилювалися. Він підтримував мене. Надсилав мені повідомлення, питав як справи.

Зітхнувши набрала його номер, і вже за мить почула лагідний голос:

- Привіт, сестричко! Радий тебе чути! Як ти?

- Все дуже добре. Ми з сім’єю їдемо відпочивати у село. З цього приводу тобі й дзвоню. Приєднуйся до нас завтра. Ми запрошуємо друзів на барбекю.

- О такої. Це я люблю. Обов’язково приїду. З мене гарне вино.

- Добре, - засміялася я. – Адресу скину на вайбер.

- До завтра, люба. Обережно на дорогах.

- Гаразд. До зустрічі!

 

Ось й все. Поки я розмовляла з друзями, Рита встигла подружитися з моїм котом, й Марсік радісно муркотів влаштувавшись у дівчині на руках. Він ніколи не любив переноску, то ж як тільки з’явилася нагода, вибрався з неї на волю.

Ми в’їхали в село. Охайні хатки, багато дерев, по декуди гуляли кози та корови, яких ще не встигли загнати до стайні.

І чудова атмосфера осіннього лісу, що розташувався навколо. Здається, я дійсно потрапила у рай. Це саме те, що мені потрібно зараз.

Машина зупинилася у невисокого дерев’яного паркану, за яким стояв невеликий двоповерховий будиночок, оточений садом.

- Приїхали. Ласкаво прошу додому, дітки, - першої з машини вийшла пані Валентина.

- Тут дуже гарно! – прокоментувала я.

- Так і є, - підтвердив Олександр.

Ми вийшли з машини. Рита міцно притискала до себе кота, що нервово озирався навколо, намагаючись вирватися.

- Може, давай я візьму, він боїться нових місць, - запропонувала дівчині.

- Ні, я сама.

І Рита впевнено покрокувала доріжкою із плитки до входу в будинок.

Дім Валентини виявився дуже затишним. Невеличка веранда, з якою потрапляєш у велику вітальню, об’єднану з кухнею. Тут був великий цегляний камін, біля якого тут же почав поратися Олександр, розводячи вогонь. Із вітальні виходили двері у суміжну кімнату. А через невеличкий коридор, було видно ще одні. Напевно, якась кладовка чи ванна кімната.

Рита побігла на другий поверх, махнувши рукою мені:

- Оксано, ходімо! Я все тобі покажу!

Я піднялася сходами. На другому поверсі було три кімнати та ванна.

- Це моя, - дівчина відкрила двері у першу до сходинок кімнату. Невелике приміщення було облаштовано у молочно-рожевих кольорах. На стінах шпалери з принцесами, дерев’яне ліжко, крісло-мішок біля вікна, стелажі з іграшками та книгами, а також письменний стіл з кріслом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше