Кольє родини Кастнерів

Кольє родини Кастнерів

***

Як рано вона пішла з цього світу! Ця втрата з новою силою розпалила в серцях її близьких, знайомих і друзів любов до неї й захоплення її особистістю. Оберемки розкішних квітів, довгі кортежі автомобілів, щирий сум в очах присутніх, зворушливі промови. Ганна витерла сльози розчулення, що набігли на її очі. Дивно, але інколи їй подобалося уявляти власні розкішні похорони й бачити у своїй уяві, як усі за нею сумують. Потім вона нагадала собі про своє чудове здоров'я й перестала думати про відхід у вічність. Геть дурні думки, час зайнятися справами. Ганна ввімкнула ноутбук і застукала по клавіатурі, набираючи текст електронного листа:

Люба Інесо!

Сподіваюся, у тебе все гаразд. Щодо мене, то я ще так і не прийшла до тями після смерті Людвиґа. Крім того, мене дуже турбує сімейна легенда Кастнерів про старовинне фамільне кольє.  З кольє знову випав один камінь, такий же, як і перед смертю твого дядька. А згідно з легендою, випадіння каменю означає швидку загибель одного з членів сім'ї. Знаю, ти сміятимешся, але мені справді лячно. Не могла б ти погостювати у мене тиждень чи два? Будь ласка, приїжджай, мені відразу стане набагато веселіше й легше на душі!

Твоя тітка Ганна.

Ганна, клацнувши мишкою, відправила лист, і задоволено посміхнулася.

***

Електронна пошта сповістила, що надійшов ще один лист. Я невдоволено скривилась. Якщо це знову для перекладу, вже й не знаю, що зроблю! Але у поштовій скриньці виявилося коротеньке повідомлення від моєї тітки Ганни, яка проживає в Австрії. Тітка запрошує мене погостювати в неї й відвернути її від сумних думок.

Моя тітка, тепер фрау Ганна Кастнер, особистість незвичайна. Багато років тому вона була одним з провідних маркетологів у країні й працювала у величезній міжнародній компанії. Фахівцем вона була справді неординарним, і керівництво тримало її на особливому рахунку. Платили їй більше, ніж вона сама могла би попросити, а ще у тітки був шикарний кабінет, особистий автомобіль, поїздки на найбільш значні професійні заходи. На одному з таких заходів, міжнародному семінарі з маркетингу і реклами, Ганна й познайомилася з власником найбільшого і дуже відомого в Австрії маркетингового бюро Людвиґом Кастнером і незабаром вийшла за нього заміж. Людвиґ дуже багатий, і в його сім'ї навіть є дворянське коріння.

 Однією з фамільних реліквій сім'ї Кастнерів є дорогоцінне кольє: оправлені в золото смарагди, сапфіри, рубини і жовті діаманти складають у ньому надзвичайно гармонійну композицію і просто засліплюють своєю красою. Незважаючи на всю свою розкіш, кольє користується в сім'ї недоброю славою. Ознакою біди вважається, якщо з нього випаде камінь. Це означає швидку смерть когось із родини. За декілька тижнів до смерті чоловіка тітка якраз і виявила, що з кольє випав один камінь – червоний мерехтливий рубин. Людвиґ Кастнер, незважаючи на поважний вік, завжди був дуже активною людиною. У віці шістдесяти років він керував бізнесом, подорожував, плавав у басейні і навіть любив інколи керувати маленьким особистим літачком. Його раптова смерть нікого особливо не здивувала: дядько ніколи себе не беріг і, до того ж, терпіти не міг лікуватися. Поховавши чоловіка, тітка сама почала керувати його фірмою і розпоряджатися немаленьким спадком, що дістався їй одній, адже дітей у Людвиґа не було. Зараз Ганна живе одна у розкішному будинку в столиці Австрії Відні, куди й запрошує мене погостювати.

Я відкрила електронну пошту і набрала текст листа:

Дорога тітко Ганно!

Впевнена, тобі немає про що турбуватися. Проте я із задоволенням приїду, якщо мій візит тебе розвеселить і відверне від сумних думок.

Твоя Інеса.

Клацнувши мишкою, я відправила лист і задоволено посміхнулася.

***

Особняк тітки знаходився майже в самому центрі Відня, але навколо було тихо, як у лісі, можливо, завдяки деревам, які росли на ділянці, що прилягала до будинку. Сам будинок виглядав трохи дивно: на перший погляд неможливо було визначити, скільки в ньому поверхів, один чи два. Здається, такий стиль називається багаторівневою архітектурою.

Я вийшла з машини і подзвонила. У цю мить мене охопило якесь незвичайне хвилювання, спиною поповзли мурашки. Пізніше, коли я згадувала цей момент, подумала: невже це моя підсвідомість якимсь чином намагалася застерегти мене, попередити про майбутні події?

Двері відчинилися, і переді мною з'явилася досить повна жінка середнього віку. Я привіталася і запитала, чи можу я бачити фрау Кастнер. Запитала, звісно, німецькою. Жінка декілька секунд дивилася на мене, а потім запитала: Ви племінниця Ганни?

На мить я остовпіла. Невже моя «неавстрійськість» аж так чітко написана на обличчі? В наступну мить я усвідомила, що питання було поставлене українською мовою, і здивувалася ще більше. Жінка, помітивши моє замішання, посміхнулася:

– Я економка пані Кастнер, Ольга. Вона попередила мене про ваш приїзд. Прошу, проходьте, пані Кастнер відпочиває на холодній терасі.

Виглядала тітка чудово –  вона майже не змінилася з тих пір, як я бачила її востаннє, якщо не враховувати того ситого лиску, що відрізняє всіх жителів благополучних, спокійних і багатих країн.

– Інесо! – вигукнула Ганна. Ми обнялися і вийшли на простору терасу, де стояли численні вазони з гарними  квітучими рослинами і невеликий столик з плетеними кріслами.

– Тітонько, –  запитала я, –  а чому тераса холодна?

– Я називаю її так, бо тут завжди прохолодно, навіть у найспекотніший день – посміхнулася Ганна.

Увійшла дівчина з кучерявим волоссям і поставила на стіл декілька тарілок: варена картопля, відбивні, салат.

– Пригощайся, люба, –  тітка підсунула до мене одну з тарілок –  це справжній знаменитий віденський шніцель.

Від смачної їжі, вина, навколишньої млосної тиші, такої нетипової для великого міста, я зовсім розімліла. Але тут у мій розслаблений мозок тоненьким свердлом врізалася думка: адже я тут для того, щоб розгадати таємницю!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше