Алкоголий пан

Квак і Шмяк друзяки з малку. Обидва голінні на дурику. Безстрашні до ліні та боягузи в роботі. То садок чужий обнесуть, бо свого немає й не буде, а коли підросли то стали робити ще більшу шкоду. Гади наймалися до корчми на принеси подай. Корчмар звісно носом крутить, мовляв не місто дітлахам там де дядьки то в хлам то в зюзю.

- Так ми ж за їду, - казав Квак, маючи на увазі їжу.

- А хто казав, що вам дадуть гроші? – хитро прищурився корчмар.

- Так ми того, багацько не їдемо, - сказав Шмяк. – Так аби…

- Ви прийняті.

         Життя забурлило по дорослому. Та, як не було тяжко, друзяки завжди бачили корчму наполовину заповнену, бо знали, навіщо їм все це терпіти за якусь тарілку молока, наполовину пусту тому що із пінкою. Хлопчики робили вид, що роблять, а самі, прислужуючись, слідили хто скільки хильнув. І, завбачивши того, у кого ноги заплітаються дужче за язика, підливали тому горілки, щоб той, ще дужче скопитився. А коли пияка накарачках вилазив з корчми, Квак і Шмяк, тінню слідували за його ревом, який п’яничка називав піснею. По кущах під деревами, хлопці ховали дубинки для буц-блим-геп.

         Зваливши п’янчугу хлопці обчищали того дочиста.      

- Медово живемо, - казав Квака.

- Ням-нямно, - був згоден Шмяк.

         Розділивши награбоване по братські, друзякам, перед тим, як канути в темінь ночі, хватало розуму дотягнути п’янчуго до найближчої хати. Отямившись, чоловік чесав затилок, мацав кишені, хитав головою і, махнувши рукою йшов до хати, де з кочергою вперед його чекала жінка.

- Голубонька драстуй…

         Держак кочерги не ламається.

- Я тебе люп’ю, - каже п’яничка, дуючи перегаром жінці в лице. – Ік!

         Все колись лапається.

         Господар корчми, крутився  навколо поважного відвідувача. Зазвичай корчмар зверхньо балакав з простим людом, бо що взяти з наймита, окрім смішних грошей, за які кріпаку гнути спину ох як не смішно. Квака й Шмяка зиркали на поважного гостя, що спускав гроші на питво, та сам не п’янів.    

- А що ви хочете, - казав корчмар, - у людини горе, яке, ще й спробуй втопити.

         Топив печаль в корчмі сам пан Єгрош. Чоловік оплакував жінку. Сидів сумніше за сум. Корчмар, якого в житті нічого не прошибе, і то просльозився. Квак і Шмак переглянулися, зашепотілися і підморгнувши один одному про себе потерли руки. А як тут не радіти, коли намалювався такий грошовий пияка. 

- Корчмарю!!! – крикнув Єгрош, гримнувши пустою пляшкою по столі.

         На мові інтонації, це значило:

- Ще горілки шельма!

         Корчмар кивнув Шмяку, той підморгнув друзяці. Квак, шмигнув у комору.  Там у схованці, хлопці тримали пляшку чар-зілля, крапля якого, здатна спя’нчужити навіть вола, а не те, що Єгроша.

         Кап. Бульк. Зроблено.    

- Пригощайтеся шановний пане-господарю, - улесливо балакав корчмар, ставлячи на стіл склянку горілки.

         Єгрош, рукою показав корчмарю нах-нах, підніс до вуст пляшку й завмер.

- Ну, давай, - нетерпляче мовили Ква і Шмя.

         Пан, різко видихнув, а далі ковть і хоть би тобі що.

- Що? – здивувалися хлопці.

         Чар-зілля безсильне, а зроблено воно із мухоморів. Хлопці, одного разу стали в пригоді одному чаклуну, котрому для обряду треба було вкрай зварити чорну кішку. Шмя-Ква нишпорили по селам, поки насилу знайшли ту нещасну кицю. За це, дідок повідав їм секрет, що, якщо прослідити за лосем,  то можна побачити, як він їсть мухомори. І, якщо після цього, випити його сечу, то буде вам щастя неземне-несказанне.

         Бідний лось цілий день тікав від двох бовдурів, що тінню за ним торохтіли цеберкою, аж поки він не зробив туди ссю.   

- Ти буш?

- Та що я йо-йо, - відповів Кваку Шмяк.

- А я квакну…

         Три дні й ночі було дуже весело, а на четвертий реальність стала навколішки і сказала тямі:

- Хвате.

         Квак, слухав про свої подвиги і сивів прозріваючи. Особливо, коли Шмяк, сказав, куди його понесло.

- В барлогу!?

- Посмоктати ведмедю лапу.

- Брехня! – крикнув Квак, та шерсть на зубах скреготала.

         Шмяк і Квак не вилили зілля і не пожалкували. Краплі зілля було достатньо, щоб в дрова сп’янчужити, найдужчого із найтверезіших. А тут на тобі трезвого пана. Лакає  гад та ніяк неналакається. Хлеще чарку за чаркою, а потім кричить:

- Корчмар!!!

         Квак, не капнув зілля, а вилив все у пляшку горілки, після чого збовтав гримучу суміш і побіг до столика.

         Знову теж саме.  Ковть то ковть, а на бік не брик. Хлопці вже не надіялись поживитися, коли гля, таки розвезло.

         Пан Єгрош, не моргнувши всосав пляшку, а потім, закурив люльку і, після першої ж тяги поплив. Ква дав Шмя п’ятака і не дарма. Єгрош почав верзти, що попало, доказуючи, що хтось не правий. Звісно пане не засмучувало, що крім нього в корчмі нікого не має.