Глава 13 Наречена на всі сто!

- Чекай. Що ти хочеш цим сказати?
- Не люблю про це говорити. Може, якось і розповім, але не зараз - Микита ховає свої проблеми глибоко в душі, а я навіть не подумала, що його щось турбує. Звалила на нього свої переживання й нию. Я не задумувалась про те, що йому може бути ще гірше, ніж мені.
- Добре.

До лікарні ми добиралися мовчки. Микита пішов перевдягатися й готуватися до робочого дня, а я все збиралася з думками, готуючись поговорити з батьком. Після останньої розмови я просто боюся до нього заходити.

- Привіт - стаю біля дверей, щоб зберігати максимально велику відстань з батьком.
- Марино, пробач мені. Я не хотів тебе вдарити. Не розумію, що на мене найшло.
- Тату, мені потрібно дещо тобі сказати. Ти тільки не хвилюйся. Мама... Її більше немає.
- Як?
- Серце не витримало. Їй зробили операцію, все було добре, але організм, мабуть, просто втомився.
- Де ти взяла гроші?
- Наречений дав - нехай батько дізнається все й одразу. Мені нічого втрачати.
- Який ще наречений?
- А ось такий.
- І давно він з'явився?
- Завжди був. Просто певний час працював за кордоном, а зараз повернувся.
- Пробач, я як завжди звертаю увагу не на ті речі. Як ти? - чому батько так дивно відреагував на смерть мами? Невже йому байдуже?
- Жити буду. Боляче, неприємно, але це пройде. З часом біль стихне й залишиться просто невеликою раною на серці.
- Ходи сюди, не бійся - сідаю на ліжко біля батька. Він обіймає мене - Ми з усім впораємося.
- Завжди так. "Ми впораємося", а потім Марина все розгрібає. Я втомилася тату. Втомилася!
- Відпочинь. Я тут надовго, заважати тобі не буду - мабуть, весь алкоголь нарешті вивітрився й повернувся адекватний батько.
- Тебе взагалі не турбує те, що мама померла?
- Я ще вночі про це дізнався. Своє вже виплакав.
- Як ти дізнався раніше, ніж я?
- Змусив медсестру подзвонити в лікарню. Мене все мучили твої слова про маму, ось і вирішив поцікавитися. Як відчував, за десять хвилин до дзвінка її серце перестало битися.
- А я вже подумала, що тобі байдуже.
- Я може в тебе не найкращий батько, але все ж таки людина. У мене також є почуття.
- Пробач. Я просто дуже давно не бачила тебе таким.
- Тепер я завжди буду таким. Вилікують мене й буду онуків чекати.
- Тату, мені зараз точно не до дітей. Потрібно про похорони думати. Організувати все.
- Витягнеш мене звідси? Хоча б на один день. Я повинен попрощатися з нею.
- Добрий день. Як ви себе сьогодні почуваєте?
- Ооо. Давненько вас не бачив. Вже навіть подумав, що ви, як і всі медсестри, від мене відмовилися.
- Ваша дочка мене пристрелить, якщо я від вас відмовлюся.
- У неї немає пістолета.
- Приріже або задушить. Я ж пообіцяв вас на ноги поставити.
- Маринко, от скажи, чому я йому вірю? Такий молодий, зовсім зелений ще, а обіцяє вилікувати мене.
- Тому що Микита Андрійович вселяє довіру і справді хоче допомогти.
- Готові до першого сеансу психотерапії?
- Не знаю. Мабуть.
- Тоді я попрошу вас покинути палату - знову це "ви". Воно навіть починає мені подобатися. Виходжу з палати й знову зустрічаюся з лікарем, якого бачила три дні тому.
- Добрий день. Вирішили знову навідатись до нашого улюбленого пацієнта? - передостаннє слово прозвучало дуже іронічно, та я зробила вигляд, що не помітила цього.
- Не назвала б я його добрим, та ви маєте рацію: прийшла провідати батька. Він вас замучив?
- Мене ні. Не таких лікували. Медсестер дістає. То вас шукає, то дружину. Сьогодні вже лікаря свого намагався знайти. Батько у вас ще той боєць.
- Знаю. Надіюсь, що він більше не влаштовуватиме концерти.
- Не переймайтесь, ваш батько в надійних руках. Микитка хлопчик кмітливий, впорається зі складним пацієнтом.
- Чому ви так упевнені в цьому? Наскільки я знаю, мій батько - перший пацієнт Микити Андрійовича.
- Перший у статусі лікаря. Раніше Микита допомагав мені з пацієнтами, тому я знаю, що він чудово справляється з поставленими задачами. Та й стимул у хлопця є.
- А хіба ви можете обговорювати колег з родичами пацієнтів?
- Взагалі ні. Тут ситуація особлива.
- Та ви що?
- Не кажіть, що Микита - лікар зробив невелику паузу і додав: - Андрійович просто так оплатив лікування чужої йому людини.
- Що?
- Ой. А ви не знали? Пробачте. Не кажіть Микиті, що це я видав його таємницю. Мені здавалось, що ви знаєте.
- Не переживайте, я мовчатиму, мов риба.

Люди сьогодні не припиняють мене шокувати. Не вистачає лише Іллі з його керівництвом. А ось і він. Відчув, мабуть, що я про нього думаю.

- Привіт, Маринко. Пробач, що турбую у вихідний.
- Привіт. Ближче до справи.
- Ти зможеш прийти сьогодні о шостій вечора на зустріч з моїм начальником?
- Відкласти ще на кілька днів не можна?
- Взагалі не бажано. У тебе щось сталось?
- Проїхали. Я буду.
- Водій привезе тобі сукню. Будь готова о п'ятій.
- Домовились.

Він навіть не перепитав мене, що сталося. Я би вже п'ять раз змусила мене усе розповісти. Здається, для Іллі це все просто гра. А я тільки почала вірити в те, що все серйозно. Може, він і кохає мене, але з таким ставленням точно не заслужить мою довіру. Як же це все невчасно. Ні, я не зможу сьогодні створювати ілюзію щасливого сімейного життя.

- Ти хотіла щось спитати?
- Ілля, я не зможу сьогодні прийти. Пробач. І найближчим часом теж не зможу.
- Що сталось?
- Я зрозуміла, що не зможу так. Мама померла сьогодні вночі. Мені потрібно кілька днів побути самій. З Марійкою я сидітиму, не переживай.
- Співчуваю твоїй втраті. Може, тобі дати кілька вихідних? Я якраз знайшов для Марійки дитячий садок, і завтра вона туди піде.
- Я не можу сидіти в тебе на шиї.
- Та що ж ти таке говориш? Бери стільки вихідних, скільки потрібно. І з похоронами я тобі допоможу.
- Не потрібно. Мені вистачить грошей.
- Скажеш хоча б коли, я прийду.
- Ілля, прошу, не треба приходити.
- Як знаєш. Якщо щось знадобиться, звертайся.
- Добре.