Глава 15 У мене є план

- Таким гарним дівчатам не можна плакати. Туш потече - підіймаю голову й дивлюся на Микиту. - Знаю, невдалий жарт.
- Ти принаймні постарався.
- Розповідай, що сталося.
- Сама не знаю. Мені здавалося, що я переступила через все погане, і починаю нове життя. Захотілося стати безтурботною. Я зараз усе тобі поясню. Тільки пропоную сісти. І ще поїсти. Тримай.
- Що це?
- Чесно? Сама не знаю. Вирішила, що ти тут голодний, тому взяла вечерю з собою.
- Розповідай, як пройшла зустріч.
- А потрібно?
- Щось підказує, що так. Тільки не мені, а тобі - він має рацію. Як і зазвичай. Микита читає мене, як розгорнуту книгу. Він знає, що мені потрібно. Це так дивно, незвично.
- Я вирішила, що хочу почати безтурботне життя. Мені цікаво, як це: не думати про проблеми, які невпинно з'являються у житті; не перейматися через те, що сукня, яку я хочу купити, коштує як дві зарплати; не мріяти про вишукану страву, а прийти у ресторан і спробувати її. Я хочу шикарного життя.
- І ти його заслуговуєш - що? Я думала, що Микита не зрозуміє мене, а навпаки засуджуватиме.
- Думаєш?
- Впевнений. Тільки шикарне життя обов'язково має бути щасливим. Не забувай про це. Кохання за гроші не купиш, а щастя без любові уявити важко.
- Ти зараз щасливий?
- Так.
- А ти кохаєш?
- Не знаю.
- То чому ж робиш такі висновки?
- Я люблю свою роботу. Пацієнти й колеги люблять мене. І кохання рано чи пізно прийде.
- Ти намагався купити кохання хоча б раз у житті?
- Я не здатен на це. Усі мої покупки мають лише хороші наміри.
- Навіть оплата лікування мого батька? Який у ній був намір?
- Створити для тебе чудо, як і обіцяв. Нехай воно не таке вже й прекрасне, та все ж ти вірила в нього - Микита знову правий.
- Тобто це абсолютно безкорисливий вчинок?
- Ну чому ж? У ньому є доля користі.
- І в чому ж вона захована?
- Я отримую задоволення від моментів, коли ти радієш. Вони рідкісні, проте дуже приємні.
- І це все?
- А тобі потрібно ще щось?
- Ні. І ти навіть не запитаєш, як я дізналась про все?
- Навіщо? Рано чи пізно я сам усе розповів би. Тільки не хотів, щоб ти подумала, що все це зроблено лише заради спілкування. Я не хотів купувати твою увагу. Не мої методи - він такий хороший.
- Ти засуджуєш Іллю?
- Чому ти так вирішила?
- Ну... Він ж намагається купити мене. Тобі це не подобається.
- Яка різниця, що мені подобається, а що ні. Це твоє життя - хороший? Ні, цього мало, щоб описати Микиту. Ідеальний - ось слово, яке йому підходить.
- А мене засуджуєш? Через те, що я виходжу заміж просто заради грошей.
- Не маю на це права.
- А якби мав, засудив би?
- Ні. Ти справді заслуговуєш на краще життя. Я хочу, що ти була щасливою. Головне не забувай, що за крок до прірви потрібно зупинитися.
- Хороша порада - саме та, яку варто пронести крізь усе життя.
- Мабуть, ми трохи відійшли від розмови. Ти мала про зустріч розповісти.
- Та тої зустрічі практично й не було. Дарма я наряджалася.
- Ти прекрасна в будь-якому одязі й з будь-якими зачісками та макіяжем.
- Дякую за підтримку.
- Я і справді так вважаю.
- У мене є план. А в ньому є пункт про чарівний зовнішній вигляд.
- Кого хотіла підкорити?
- Спочатку думала показати Іллі, якою я можу бути.
- А потім?
- Я була вражена манерами та поведінкою керівника Іллі. Це просто вибило мене з колії. Здається, я закохалась, хоч і не вірю в кохання з першого погляду.
- Тобто тепер ти хочеш підкорити його?
- Олександр відповів мені взаємністю. Легкий флірт літав у повітрі. Олександр просто зачаровував мене.
- І що ж ти думаєш робити?
- Як я вже казала, у мене є план. І він стосується завоювання уваги Олександра. Чоловік дав мені зрозуміти, що це буде непросто.
- Навіть не знаю, що сказати. Ти взагалі хоча б щось знаєш, про цього Олександра?
- Він досить відомий у сфері бізнесу. Можемо скористатися чарівним інтернетом і дізнатися щось.
- Хороша ідея. Так і зробимо.
- Як там батько? - питаю я, поки Микита вмикає комп'ютер.
- У нього є всі шанси вилікуватися.
- Раніше мені казали, що це практично неможливо.
- Стандартними методами так.
- А ти знаєш нестандартні?
- Так. У мене своя методика.
- Експериментальна?
- Можна й так сказати. Та головне те, що вона працює. Причому майже без ліків.
- Цікаво, цікаво.
- Знайшов. Сідай - Микита дозволив мені сісти до нього на коліна. Трішки незручно, швидше навіть незвично, та здається, мені це подобається. Одразу згадую раннє дитинство, коли я сиділа в батька на колінах, поки він читав мені про космос. Від цього хлопця дуже смачно пахне шоколадом. Хочеться вкусити його. Ой... Про що я думаю?
- Ого. А він багатий.
- І не приховує цього. Будинок крутий. Я на такий ніколи не зароблю.
- Ну чому ж? Може, ти зробиш прорив у психіатрії й отримаєш Нобелівську премію.
- Приємно, що ти в мене віриш.
- Я навіть знаю, хто може стати твоєю музою - сміюсь.
- Твій батько та ще муза. Він надихнув мене на деякі думки, коли я ще тільки починав працювати над своєю методикою.
- Ого. Несподівано. Виходить, що тобі доведеться ділитися грошима з батьком? Він ж також брав участь у цьому всьому.
- Чому ти так впевнена, що я зможу отримати цю премію?
- Тому що ти на неї заслуговуєш. А про батька я пожартувала. Йому гроші краще не давати.
- Парадокс. Ти віриш у те, що я можу отримати Нобелівську премію, але не віриш, що я вилікую твого батька.
- Ой. Я не це хотіла сказати. Мала на увазі, що приз повинен бути твоїм.
- Здається, ми знову забули про тему розмови.
- Чорт. Він одружений - всі мої мрії вмить розірвалися на маленькі шматочки.
- Ти далі читай.
- Діти?
- Ні. Тут пише, що Олександр не живе з дружиною, так як вона втекла з якимось іноземцем.
- Ого. Цікаво, чому він не приховує такі подробиці свого життя.
- Здається, йому це не цікаво. Краще, щоб усе було на поверхні, ніж незрозумілі здогадки журналістів.
- Що там ще є?
- Олександр любить собак. У нього є хаскі й дві вівчарки.
- А це мені не подобається.
- Судячи з серйозності цього чоловіка, собаки в нього дресировані. Не варто їх боятися.
- Думаєш, це мені допоможе?
- Рано чи пізно тобі доведеться заглянути своєму страху в обличчя.
- Ти маєш рацію.
- Загалом у мене склалася хороша думка про цього Олександра. Я можу йому тебе довірити - говорить, як старший брат, якого я завжди хотіла мати.
- Тобто ти одобрюєш мій вибір?
- Він принаймні кращий, ніж Ілля, який мені не подобається.
- Чорт, я обіцяла батька познайомити з Іллею. Що з цим робити?
- Ти називала батьку його ім'я?
- Ні. Просто сказала, що познайомлю його з нареченим.
- Тоді все трохи легше, ніж здається.
- Не зовсім. Ілля думає, що Олександр взяв його на роботу, бо в нього є сім'я. А Олександр попросив не казати Іллі про те, що він усе знає.
- Як складно. Думаю, тобі варто поговорити про це з Олександром, щоб не натворити дурниць.
- І знову ти правий. Дякую - цілую Микиту в щоку. На ній залишається слід від помади. У кабінет заходить той самий лікар. Різко підскакую, та він все одно помітив, що я сиділа в Микити на колінах.
- Упс... Пробачте, що забув про манери.
- Не переймайтеся, все добре - кажу я й сідаю на підвіконня.
- Потрібна моя допомога?
- Так. Там буйного привезли. Здається, я сам не впораюся.
- Зачекаєш трохи? Я скоро повернусь.
- Звісно. Йди працюй. Тільки спочатку вмийся - посміхаюсь.