Коли душа сягає неба...

На межі світів...

Життя затягує в свій вир
І змушує крутитися, боротись...
Не це важливо - ти повір
І научись на мить спинятись...

Дарований відрізок гожих днів
Зумій прожити гідно і яскраво,
Щоби у слушний час там, на межі світів,
Ти розумів, що жив не марно...

Тоді колаж побачиш пред собою,
Де кожна мить така далека й рідна.
Та не відчуєш жданого спокою,
Бо фото квітнули, як підростали діти.

А ти, загнаний вічними турботами,
Не бачив щастя, що світилось в їх очах...
Ти так і не відчув отого в серці поруху,
Коли радіє першим успіхам маля...

Так день за днями проминули роки
І фотоспогади проносяться туманом...
Ось бачиш, там немає радості, бо досі
Ти був по той бік щастя і не з нами...

Тоді ти зрозумієш всю ціну утрати,
Та виправить не в змозі вже нічого.
І там, та тій межі спокути і розплати,
Ти вперше щире "Вибачте" промовиш.

Марічка Мельник

Подобається

#3218 в Різне
#850 в Поезія

У тексті є: доля, кохання, роздуми

Відредаговано: 30.03.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись