Коли душа сягає неба...

☆☆☆

У кришталевому бокалі так
ігристо місто сяє...
Вона уміла смакувать по-справжньому життя:
З-поміж рутин буденності, забувши про печалі,
Вона на мить могла душею осягнути небеса.

Уміла серед галасу прислухатись до тиші,
Насолодившись краплею жаданого спокою,
І мить така здавалася блаженством вищим
Чи джерелом живильним, неосяжністю, красою...

Вона грайливо вміла скласти всі життєві пазли,
Усмішкою розбарвити похмурий сірий світ,
До справ з душею бралася, віддаючись до краплі...
Але тоді шукала прихистку відновлення душі...

І знову у бокалі вигравало тихе місто,
І все нагальне враз дрібницею ставало,
І бульбашковим щастям розливалося ігристе...
Вона, забувши все, любить себе не забувала.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше