Коли душа сягає неба...

Я так і не навчилася ховати душу...

Я так і не навчилася ховати душу,
Хоча не раз повчали - заховай.
Хоч не бажала, але визнать мушу,
Не кожному дано пізнать мій рай.

Бува не раз вмивалася сльозами,
Бо ніж безжально спину розтинав...
Хотілося її закрить за сімома замками,
Та промінь віри знов і знову зупиняв.

Отак живу з відкритою душею:
Дарую квіти, що у моєму саду,
Метеликом здіймаюсь над землею,
І радість-щастя кожному несу.

Марічка Мельник

Подобається

#3218 в Різне
#850 в Поезія

У тексті є: доля, кохання, роздуми

Відредаговано: 30.03.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись