Коли літають орли

8. Гра продовжується. Шахи. Пастка.

Перед Акселієм сиділи Хапір Вес, Сат, капітан Фаір Ават та старший прикажчик торгового дому. Вони здивовано слухали нове розпорядження господаря:

-Ми змінимо розклад, за яким наші судна виходять з порту. От, дивіться, я накидав… - І він поклав перед собою таблицю, схожу на ту, що висіла на стіні, - там були вказані дати, коли те чи інше судно виходить у море. Щоправда, вони не могли сильно відрізнятися від тих, що були визначені раніше: дати, коли повинні були бути доставлені ті чи інші товари, визначалися укладеними договорами. Але зрушити вихід у море на кілька днів було можливо.

-Чому, пане? – спитав управитель. Акселій пустився у пояснення, чому це знизить видатки. Дійсно, він вирішив у кількох випадках доправляти вантажі до кількох портів одним судном. От, наприклад, якщо ця галера вийде трохи раніше, то встигне зайти до порту на іншій стороні Аалу, потім – на сусідній острів. Вивантажить там якісь дрібниці, які інакше доводилося доставляти окремим судном. А вже по тому – піде за своїм маршрутом до Сайнського царства, куди повезе дорогі тканини, які вироблялися  ткачами Аалу, та теж-таки міцне вино у діжках. – До речі, - пожартував Акселій, - вино, яке буде продавати цього року Улмар Хем, здається, буде із димком. Адже усі пляшки були на згорілій галері, а викидати їх він не збирається. – Жарт, насправді,  мав мету. Присутній у кімнаті Сат був рабом, та, напевно вже, поділиться почутим з іншими рабами, а ті – з рабами інших господарів… Чутки  підуть гуляти містом, а це, у свою чергу, спонукатиме людей не купувати вино Улмара. Його продаж, - і звичайним людям, і власникам трактирів, - був для того значним джерелом доходу. Звичайно, торговий дім Улмара Хема не збанкрутує, але … можна було нанести ще один «укус».

Хапір Вес був досить далекий від специфічних «морських» справ, тому мовчав. Хоча, звичайно, вважав, що зменшити витрати – завжди добре. Сат сказав:

-Економія буде не такою великою, як вам здається, пане. Ось дивіться, витрати на тих рабів, що зазвичай сидять на веслах, - не змінюються. Їх все одно потрібно годувати… Хіба що менше моряків будемо наймати на один рейс.

-Це вже непогано, - зауважив Акселій. – Порахуєш, скільки зекономимо, але у будь-якому випадку розпочинаємо діяти. Капітане, скільки нам потрібно часу, щоб впровадити це?

Фаір Ават замислився:

-Перше судно можна не випускати вже завтра. А його вантаж розподілити, на те, що йде за п’ять днів, хоча тоді йому доведеться вийти на день раніше, та те, що через вісім. Їм обом доведеться трохи змінити маршрути…

Обговорення тривало ще якийсь час. Старший прикажчик потрібен був тому, що черговість деяких вантажів визначав саме він, виконуючи функцію, як назвав це Акселій, своєрідного диспетчера. Але, нарешті, усі рішення були ухвалені, та троє з чотирьох вийшли. Затримався лише Сат, який сказав:

-Я хотів доповісти вам, пане, про кількість золота, яке намили за вчора.

-Тоді почекай трохи, я зараз повернуся, - відповів Акселій та швидко вийшов. Піднявся на верхній поверх, та знайшов Аратту у її кімнаті, тій самій, де стояв диван із порваною подушкою. Тихенько сказав, щоб вона передала наказ Скенши – розпочинати діяти. А сам повернувся до кабінету.

Сат, звісно, чекав його там, але на обличчі старого раба у нових окулярах грала ледь помітна посмішка.

-Так, от, щодо золота, пане, - сказав він. – Ваша ідея виявилася дуже вдалою. Усього лише за день старателі принесли нам стільки золота, що його вистачить трохи більше, ніж на один стандартний злиток. – Це був дуже добрий результат: наприклад, утримувати увесь будинок, з усіма його мешканцями, як вільними, так і рабами, на цю суму можна було майже місяць. – А це – лише перший день. І тих, хто хоче мити золото, там буде лише більшати. Відповідно, його більше будуть здавати й нам. Доведеться подбати про охорону…

-Мабуть, і про те, щоб патрулювали дороги поруч, - кивнув Акселій. – Бо розбійники можуть нападати на тих, хто, намивши золото, повертається додому. Я скажу ватажку Латіру. Це тобі написали про кількість золота, так? – Уявити, щоб Сат сам сів на коня та поїхав рахувати золотий пісок на місці, було неможливо, до того ж, Акселій його ніколи б і не відправив у таку поїздку: в рахівника було багато справ тут.

-Звичайно, пане.

-А що вони пишуть про настрої людей, які займаються цим?

-Вони п’ють за ваше здоров’я, пане, - коротко відповів Сат. Акселій посміхнувся:

-Якби воно залежало від того, скільки вип’є хтось інший! – Але повідомленням залишився задоволений, бо це було якраз те, чого він хотів домогтися. А потім допитливо подивився на старого рахівника. – А тепер розповідай, чому це ти так посміхався. Певно, до чогось додумався.

-Я здогадався, пане, що ви здогадалися. – Тепер посмішка Сата була навіть загадковою.

-А як здогадався ти?

-Я вже давно рахую прибутки … спочатку батька пана Гверана Олта, потім – його самого. Ну, а тепер – ваші. Та видатки теж. Проблеми із піратами були завжди, але останніми роками … ці втрати змінилися.

-Їх стало більше? – поцікавився Акселій.

-Так, але справа не у тому… Раніше напади були … випадковими. Мабуть, пірати виходили у море навмання, та шукали жертву. А потім – стали зникати лише ті судна, які везли вантаж, що є для них цінним. Мало того, дев’ять нападів з десяти були на ті судна, що йшли з Аалу, а не сюди.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше