Глава 7

«У тебе дві руки. Одна - щоб
допомогти собі, друга - щоб допомогти іншим». 
                                                                              
Ві Кіланд
 «О, мій бос!».

Глава 7.

Ліза.

   Коли я влетіла додому з посмішкою до вух, Ксенія подивилася на мене, як на божевільну. Я уявила своє обличчя, тому і не дивувалась, коли вона мене запитала:
   — Ти, що випила? — Сонне примруження її очей та нахил голови говорили мені про те, що Ксенія кілька хвилин тому, бачила десятий сон.
   — Ні. Але хочу, щоб цей ефект особливого сп’яніння не проходив ніколи! Ні-ко-ли! — Я покрутилась, наче мені не більше п’яти років.
   Ксенія потерла пальцями очі, і всівшись на матраці, запитала вже більш чітко:
   — Що з тобою?
   — Я зустріла неймовірного хлопця. — Всівшись навпочіпки біля ліжка подруги, я вишкірилась на всі тридцять два.
   — Що? — Вона всілась, ще зручніше і її очі остаточно розплющились.
   — Так. Уявляєш?
   — Ні. Не уявляю. По-порядку. Що сталося? Де ти була? І як це так, що я і досі ні про що не знаю?
   Те, як я їй розповідала історію вечора та ночі, можна було знімати на камеру. Я ходила, сідала, сміялась та смикала подругу за плечі. Зі мною коїлись незрозумілі речі. Я почувалася дивно, і водночас, все було на своїх місцях. Гадаю, що дивно було саме через це. Бо ще жодного разу в моєму житті не було все на своїх місцях. І от один вечір з Яном, і я наче переродилась. Ось той єдиний пазл, якого так не вистачало в моєму житті.
   — Я спати. — Закінчивши свою промову, оголосила я.
   — Я в шоці! Реально.
   — Знаю, я сама в шоці. Але такого кайфу я ще ніколи не отримувала.
   Ксенія щиро посміхалась, все так само, потираючи очі.
   — Добре, Попелюшко. Лягай спати. В тебе ще роботи на сьогодні, а ввечері, я так зрозуміла, знову на бал? — Білі, скуйовджені хвилі волосся впали на її око. Забравши їх назад, вона посміхнулась своє бездоганною посмішкою. Вона і сонна виглядала, як супер модель. Пухкі губи, довгі вії… всі риси такі ідеально правильні, що задивляєшся. Фігура взагалі відпад. 90-60-90. 
   — Так. — Впевнено відповіла я.
   Встаючи з ліжка, я не припиняла шкіритись. Почимчикувавши до вітальні, я розтелила ліжко, роздягнулась і хотіла лягти, але закортіло спочатку у душ. Що я і зробила.
   Яне ти подарував мені крила, хоча і говориш, що це навпаки. Я його Янгол. М-м-м… мене так, ще ніколи і ніхто не називав.

                                                                  *****

   Поспала я перед роботою годин п’ять. Це достатньо, щоб відчувати себе комфортно, вигулюючи собак. Лабрадор на ім’я Гуна явно давно прокинувся. Так, як він мене тягнув, змусило прокинутись і мене. Ліндсі та Шнапс поводились пристойно… хоча вони напевно просто спали на ходу, як я. Хоча я і запевняла себе, що я виспалась достатньо, видно це було не зовсім так. Ліндсі, гарненька хаскі, яка поводилась завжди, як леді, а Шнапс завжди ледь перебирав своїми довгими лапами. Цей милий дог не намагався підтримати Гуна, тож я була йому за це безмежно вдячна.
   Зупинившись на мить, біля лавки, я вирішила написати Яну, але… тільки узяла до рук мобільний – передумала.
   Що він про мене подумає? Що я легковажна… Що не вмію геть тримати себе у руках. Ні, не треба йому дзвонити. Ян сам це зробить. Він же обіцяв. А якщо не подзвонить? А якщо ось так все буде? Що я робитиму? Капець!
   Гуна рванув з місця і я не мала часу подумати, щоб зманеврувати і мій телефон падаючи на асфальт, надрузки розбився. З криком і нецензурними словами я поспішила назад. Прив’язавши всю братію до лавки, я поспішила зібрати свій телефон, чи скоріше те, - що від нього залишилось.
   Сльози самі виступили в очах, хоча я і не збиралась плакати через таку дрібницю. І це зовсім не через телефон, я просто зрозуміла, що Ян не зможе мені подзвонити. Що він може подумати, що я «морожусь». Мої шлюзи остаточно прорвало. Всівшись на лавку, Гуна почав вибачатись, облизуючи своїм шершавим язиком мої руки. Хіба я могла на нього сердитись – звичайно, що ні. Це тварина, яка ненавмисне смикнула мене і сталося те, що сталося. А от люди – завжди можуть подумати перш ніж діяти, але не всі це роблять. Нажаль.
   Проте, що мені робити? Дивлячись на те, що було в моїх руках – ремонту не підлягало. Невже це перша і остання наша зустріч? Я не хочу… не хочу цього. Яне… прошу, прийди до мене сьогодні. Прошу.
   Похитавши головою та важко зітхнувши, я встала з лавки, та діставши серветки з кишені, посміхнулась. Ці серветки дав мені Ян. Витягнувши одну хустинку, а інші сховавши назад до кишені, я витерла під очима та ніс і викинула її в урну. Розв’язавши своїх чотирилапих друзів, я пішла по алеї у парку, не припиняючи думати, як мені зв’язатись з Яном.
   Треба було написати. Дурепа. Просто ду-ре-па!
   Еврика! У мене є кнопочний телефон! Я переставлю картку і все буде добре.
   Я почувалася так добре та окрилено, наче серед пустелі колодязь знайшла. Щастя переповнювало мої груди до тих пір, доки я не зрозуміла, що з переїздом до Ксенії, могла забутися деякі речі в свого колишнього бовдура. Жесть!
   Доки все не зрозуміло, треба себе увімкнути на гарну хвилю під назвою позитив. Все буде добре. Я знайду телефон і Ян мені зателефонує.
   Сподіваюсь він поговорив з батьками. Мені дуже хочеться, щоб в них все було просто чудово.
   Через пів години, мені треба бути на іншій роботі і ще сходити на курси. Добре, що хоч вони безкоштовні. Завдяки моїй тітці, яка є босом моїх вчителів. Ну, що ж, завдань багато – день не гумовий, не розтягнеться.
   За роботу! Буду працювати, а ввечері ми неодмінно зустрінемося з тобою Яне. Неодмінно!
    Парк був довгим, тому дозволяв багато над чим подумати. Особливо про Яна. Щось з цим хлопцем не так, але що? Він тусовщик з романтичною душею. Він сильний і водночас дуже сором’язливий. Він ніжний і пристрасний водночас. Проте, щось він приховує. Щось йому болить. Я неодмінно це з’ясую і допоможу йому подолати всі страхи, чи що там заважає йому… Я допоможу тобі зрушити з місця.
   Обійшовши парк, зі своїми друзями, я мала їх повернути власникам. Мені подобалося гуляти з тваринами, це гарна компанія, - вони вміють слухати, не задають запитань, і дуже полюбляють цілунки. От, як зараз. Моя дівчинка на прощання поцілила мені язиком прямісінько в око. Сміючись, я вручила її хазяйці повідок, і попрощавшись, пішла відводити інших чотирилапих по їхніх домівках.
   Розпрощавшись з останнім «хуліганом» на ім’я Гуна, я поспішила сходами, і опинившись після прохолодного під’їзду на сонечку, радісно посміхнулась. Як я люблю такі дні! Сонце світить, легкий вітерець торкається волосся і довкола багато радісних обличь. Ось, що означає вітамін D!
   Хтось біля мене пройшов з морозивом і я зрозуміла, наскільки хочу їсти. Я сьогодні навіть поснідати не встигла, так поспішала на роботу. Тож перед тим, як вирушати через пів міста, я мала перекусити. Опустивши руку до кишені, я намацала свої останні тридцять гривень. Куплю гамбургер та з’їм на якийсь із лавці.
   Купивши в одному із вуличних кафе те, що хотіла, та насолоджуючись прекрасним днем, я йшла до найближчої лавки. Звертаючи за поворот, переді мною опинився безхатько, який нічого не говорив, а просто дивився прямісінько в душу. Я глянула на свій, ще запакований гамбургер і з посмішкою простягнула його чоловіку, який віддячив мені благословенням. Його слова, які бажали мені щастя, були моєю нагородою. Приємно було зробити гарну справу. З чистим серцем, я поспішила до транспорту, який мене мав відвезти до моєї другої роботи.
   Всівшись, я подивилась у вікно, і посміхнувшись сама до себе, згадала поцілунок Яна. В ньому вирувала така пристрасть, така жага, що від згадки – затремтіло тіло, а серце вибивало шалений ритм об ребра. Якщо заплющу очі, згадаю все до дрібниць: його прекрасне обличчя зі сумними очима, які іноді забувають про свій біль,… аромат тіла та парфюму з терпкими нотками,… та каптур одягнений на кепку. Але навіть це - не заховало його світлих очей кольору неба. Довгі вії; та широкі, правильної форми брови, прямий ніс та смачні губи… гарні губи.
   Хочу повернутись в його обійми і сподіваюсь, що сьогодні ввечері так і буде. Якщо я йому сподобалась, так само, як він мені – він приїде, якщо не зможе дозвонитись.
   Треба вірити. Вірити у краще. 
   З позитивними думками, я добралась до місця призначення.