Коли настане день

Глава 26

   Спустившись униз, я поспішив до кухні, де ще пеклась моя курочка. Відчинивши дверцята духової шафи, я примружився, коли дим вальнув в моє обличчя. Я отримав добрячу порцію жару, але як виявилося все зі стравою гаразд. Проколовши виделкою м’ясо, я запевнився, що все готово. Виглядало все, як з відео уроку. З цього ж навчання я запам’ятав, що салат треба заправити перед подачею, щоб не став в’ялою субстанцією. Доки Ліза приймала душ і одягала сукню, я мав впоратись з заправкою і доробити салат.
   Я все зробив, залишилось чекати на Лізу. Мене всього трусило і я не знав, де знайти місце. Головне, щоб мене не переклинило і я не почав впадати в паніку. Тільки не сьогодні. Тільки не в цей вечір.
   Почувши кроки по сходинках, я обернувся.
   О, Господи! Вона прекрасна.
   Я затамував подих, дивлячись, як вона наче пливе в червоній сукні, яка благородно повторює вигони її неймовірного тіла. Тонка, шовкова тканина підкреслювала її вигони, груди… плечі. Тонкі бретельки та хвиля тканини на декольте, змушували глитнути від пікантних фантазій. Її волосся було розпущеним, очі горіли, а губи дарували мені неймовірну, щиру посмішку. Тримаючись за поручень, Ліза дійшла до мене і промола:
   — Сподіваюсь, я не дуже довго?
   — Ні. Я б міг тебе чекати вічність і в той же час ні, бо не уявляю, як без твоєї посмішки міг би прожити. Я егоїст.
   Ліза захихотіла.
   — Це добре, бо я б не хотіла, щоб ти вічність мене чекав. Краще бути разом і насолоджуватися вечором.
   Я подав їй руку, щоб вона спустилась зі сходинки. Тепер вона в моїх обіймах. Під моїми руками шовк, я відчуваю аромат її тіла і здається я не дихаю… і лише тоді, коли вона обвила мою шию своїми руками, я задихав.
   — Лізо, ти неймовірно виглядаєш. Я ніколи ще не бачив такої краси. Ти дуже вродлива. — Я тремтів від власних слів.
   — Це все сукня, але дякую.
   — Ти прикрасила сукню, а не навпаки. — Я не втримався і палко припав до її солодких, вишневих вуст. Кожного разу, коли ми цілувались, я переступав поріг Раю.
   Ліза заховалась між моїм плечем і тихо прошепотіла:
   — Дякую за це відчуття.
   — Яке саме?
   — Відчуття… знання того, що я для тебе особлива, не зважаючи в чому я одягнена і, що бовкаю.
   Ліза так сильно обійняла мене, наче хотіла заховатись від всього світу. Я міг їй це дати. Обійнявши її… заховавши її в своїх обіймах, я видихнув. Мені було так добре, так правильно.
   — Бо ти і є особлива.
   — Дякую. — Ліза втягнула носом і запитала: — Ти, що і готував сам?
   — Так. Вперше в житті я взявся за кулінарну освіту. — Засміявся я. — Не знаючи на смак воно…
   — Вау! — Ліза подивилась через моє плече. — Ти курку приготував? Нічого собі!
   — Сподіваюсь, що вона на смак така ж сама, як на вигляд. — Засміявся я і побачив блиск в очах Лізи хитренький та з вогником. — Що?
   — А чим начиняв її, випадково не M&M's? — Її сміх заполонив простір між нами.
   — Дотепниця! Ні, не M&M's… хоча гарна ідея. Наступного разу так і зроблю.
   — Домовились. Я за експерименти!
   Наші очі зустрілись і ми обоє, наче підлітки, почервоніли від маківки до пальців ніг. Дорослі люди, а ніяковіємо, як діти.
   — І я за. — Я підморгнув їй, і сховавши своє зніяковіння куди подалі, додав: — Експерименти, наче M&M's… різні,… смачні,… та різнокольорові.
   Її очі стали, немов ніч, і це була моя нагорода, і катування одночасно. Я бажав її, але знав, що нам обом треба час. Не хочу бути одним із тих, хто може залишити рану, я хочу бути лікарем, який зцілить її душу та серце.
   — Так… — Її м’яке «так» змусило моє серце стрибати.
   — Ну, що… ти голодна?
   — Дуже!
   — Сподіваюсь, курка з апельсинами, мускатним горіхом та розмарином – не дасть мені заплямувати свою гідність.
   — Я брехати не вмію, тож…
   — Чекаю на чесну дегустацію та вердикт. — Взявши руку Лізи в свою, я провів її до столу та допоміг сісти, відвинувши для неї стілець.
   — Дякую. — Посміхнувшись, вона запитала. — Як ти взагалі її приготував, якщо раніше ти нічого такого не робив?
   — Увімкнув кулінарне шоу і повторював все, що було на екрані.
   Я побачив блиск в очах Лізи і не зрозумів, що її засмутило.
   — Яне…
   — Щось не так, ти засмутилась?
   — Ні, що ти! Я навпаки дуже зворушена тим, що ти спеціально для мене все це підготував. Для мене, ще ніхто такого не робив і не докладав стільки зусиль. — Ліза посміхнулась і її очі знову здобули блиск щастя.
   — Ти варта всього найкращого і мені надзвичайно приємно щось робити для тебе. — Говорив я та одночасно відкорковував пляшку червоного вина. Наповнивши наші келихи, я простягнув Лізі один із них та посміхнувся. — За нас та за цей вечір.
   — І за мій переїзд до тебе. — Очі Лізи спалахнули, а щічки знову почервоніли. — Якщо ти звичайно і досі цього хочеш? — нерішуче запитала вона.
   — Лізо… Звичайно,… звичайно я дуже цього хочу! — Ми зійшлися келихами і дзеленчання розсіялося в повітрі. Надпивши вина, ми посміхнулись одне до одному. — Але не обіцяю, що зі мною легко.
   — Так само, як і зі мною. — Засміялась Ліза, яка ще не знала, як це – жити зі мною.
   Я боявся, але одночасно був в ейфорії від того, що дівчина, яку я покохав буде жити зі мною під одним дахом.
   — Дякую, що погодилась.
   — Дякую, що запросив. Якщо чесно, я більше не могла залишатись в подруги, я почувалась там третьою зайвою. Там завжди її хлопець і мені було не зручно. — Ліза побачила мій подив, і одразу замахавши руками в повітрі, поспішила пояснити: — Тільки ти не подумай, я не через це погодилась переїхати до тебе. Я хочу, щоб ми краще пізнали одне одного і все таке, а ще я з якоїсь причини не можу бути з тобою вдень… тому… — Ліза надпила вина і видихнула, не знаючи, як поводитись і що говорити далі.
   — Ти не проти, спочатку… поїсти, поговорити про те, як минув день, а вже потім… я трохи розповім тобі про себе.
   — Звичайно. — Радісно посміхнулась вона і потерла долоні в очікувані на дегустацію мого кулінарного дебюту.
   — Ну, що вперед!
   Я нарізав шматками м’ясо, доки Ліза розкладала на наші тарілки салат. Виглядало все смачно і я молився, щоб на смак було так само. Я хотів вразити її і себе.
   Перший шматочок м’яса ми з Лізою дуже обережно поклали до рота, дивлячись одне на одного. Відчувши смак страви, ми задоволено промугикали. Смачно… дуже смачно.
   — Яне, це так смачно! Просто пальчики оближеш! — Слова Лізи, немов мед стікали по моєму его. Приємно робити щось для коханої жінки і отримувати таку схвальну реакцію.
   — Дякую. Радію, що все вийшло і я нас не отруїв. — Ми розсміялись і це було неймовірно легко… затишно.
   — Яне…
   — Що?
   — Дякую за сукню.
   — Радий, що ти її прийняла. Це від чистого серця. — Я відчував, як мої щоки горять, хоча ніколи не спостерігав за собою таких нюансів, як зашарітись. Все буває вперше.
   — Я знаю. Знаю.
   Вечір проходив смачно та за щирим, простим спілкуванням, яке давало змогу розслабитись і ні про що не думати. Проте, це було лише до тих пір, доки ми не перейшли на диван з пляшечкою вина. Ліза залізла на диван, підсунувши під себе ноги, а руку поклала на спинку. Опустивши голову на руку, її волосся хвилями впало на плече. Я не встояв і торкнувся її волосся, забираючи його назад.
   — Ти прекрасна, Лізо. — Ця дівчина, наче гіпнотизує мене і я говорю все, що на думці.
   — Я біля тебе завжди червонію. — Посміхнулась вона і додала. — Дяку за комплімент.
   — Це те, що я бачу… та відчуваю. — Я підсунувся ближче, і нахилившись, ніжно поцілував її.
   Відсторонившись, я дивився на неї, на її посмішку і хотів зізнатись, але не знав як… і чи це не за швидко?
   — Яне…
   — Лізо, я кохаю тебе.
   Вона широко та задоволено посміхнулась, і в ту ж саму мить, відповіла:
   — І я тебе кохаю, Яне.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше