Глава 38

   — Колись я зустрічалась з одним чоловіком, який вважав, що мене можна переробити,… змінити і це все буде винагороджуватись подарунками. Знаєш, собачка покрутилась і їй за це дали цукерку. — Вона сумно посміхнулась, згадуючи своє минуле. — Коли ми почали жити разом, у нас були почуття, але він хотів, щоб я відповідала його статусу, а це означало лише одне – змінити мене. Я перестала спілкуватись з рідними, друзями… перестала гуляти там, де хотіла і одягати те, що хочу. Ні, не подумай – він не примушував, але я настільки хотіла, щоб йому було зі мною комфортно, що не помітила, як втрачала себе. Ерік робив подарунки – таким чином, демонструючи свою похвалу та схвалення. Почуття минули, а я продовжувала шукати схвалення та бути вдячною за те, що обрав мене, попри те, що його родина не хотіла нашого союзу. — Ліза подивилась прямісінько мені у вічі і знизила плечима. — Ось така історія. Вона мене підкосила  і мені важко вірити, що отримувати подарунки можна просто так. Я завжди відчуваю себе винною за це, наче я повинна дати щось навзаєм, або… змінитись.
   — Так, ти винна мені дещо за подарунок. — Я встав навпроти, обійнявши її та притуливши до себе. — Поцілунок. Найсолодший поцілунок, який буде моєю нагородою.
   Ліза заплакала, але це не завадило їй торкнутись моїх губ і поцілувати так ніжно, чуттєво, як може лише вона.
   — Я хочу змін, Яне.
   — Вони будуть. Вони вже є. Ми чесні одне з одним і це найголовніше.
   — Це не все…
   — Я слухаю. — Торкаючись її щічки, кісточками пальців, я дивився у глиб коханих очей.
   — Е-е-е… я… ще голодна. — Засміялась вона, але цей сміх був, наче якесь прикриття, маскування… мені здалося, що їй є, що ще розповісти, але вона поки що не може. Я і не буду її підганяти, на сьогодні досить. Вона і так набралася хоробрості, щоб розповісти про минуле.
   — Тоді треба наїстися морозива. Ну, як тобі ідея?
   — Супер! — Її очі засяяли.
   — Лізо…
   — Що?
   — Я не хочу змінювати тебе. Жодну частинку тебе. Ти для мене досконала. І я можу просити лише про одне, - зроби мене таким, як ти. Ти неймовірна, сильна жінка. Після всього, ти така життєрадісна, сонячна – ти мій Янгол. Я теж так хочу. — Я торкнувся її волосся і посміхнувся. — Кохати тебе – це наче дихати. Я тебе кохаю, бо ти це ти. Я кохаю тебе не за щось, а цілком. Не змінюйся. Ніколи.
   Її сльози закапали на мої руки і я не втримався та прокашлявся. В моєму горлі був клубок, який більше не давав змоги щось сказати.
   — Яне, я не хочу змінювати тебе. Ти для мене єдиний, неповторний…
   Я засміявся.
   — Це ти в точку сказала – «неповторний». — Я хотів, щоб вона посміхнулась і я це отримав.
   — Ти неповторний, бо не хочеш змінювати мене. Я вдячна тобі за те, що ти мені даруєш розуміння. — Вона обійняла мене і тихо видихнула.
   — Я купую подарунки, бо хочу зробити приємне. І таким чином собі. Ми чоловіки егоїсти в цьому плані. Я дарую щось тобі і чекаю на твою реакцію, щоб задовольнити в собі чоловіка, який може подарувати щось жінці, яка на це заслуговує.
   Її тендітні плечі здригались, тихі схлипи відгукувались в моїх вухах. Жодні гроші світу не можуть подарувати кохання чи вилікувати від геліофобії. Це можна лише заслужити, будучи собою.
   — Я дуже намагатимусь подолати цей страх. Бо я знаю, що все, що ти робиш – це від чистого серця.
   — Саме так. Я кохаю тебе.
   Вона підняла на мене очі і з широкою посмішкою промовила:
   — І я кохаю тебе, Яне.
   — Бери пачку морозива і пішли в спальню.
   Ліза почервоніла, але миттю узявши з морозилки морозиво, та ложку з шухляди грайливо почимчикувала до сходинок. Саме там я і підхопив її на руки, щоб занести у нашу спальню.

                                                         *****

    Я лежав у ліжку з найпрекраснішою жінкою на планеті і все гадав, який всесвіт правильний. Він подарував мені Лізу, яка не вірить уте, що щось можна робити безкорисливо для жінки, а я… той, кого кинули бо у мене не було грошей. Тепер я хочу дарувати і у мене є ця можливість, а Лізі треба навчитись приймати і не гадати, що я хочу купити її кохання, чи змінити.
   Так, у кожного з нас свої страхи, своє минуле, але ці кордони стираються коли ми разом. Все набуває барв і страхи по-троху приборкуються. Я вірю вперше за довгий час, що я маю майбутнє, навіть якщо моя психологічна проблема нікуди не зникне.
   Я посміхнувся, розуміючи, що мої ОРК не так часто себе почали проявляти. За ці дні я лише кілька разів рахував та помічав, що хапаю повітря. Це все кохання. Це все моя Ліза.
   Тепер я впевнений, що хоч трішки, але зможу себе контролювати. Це титанічні зусилля, коли я наодинці, але коли поруч Ліза, я забуваю про це. В такі хвилини, як от зараз – я просто не думаю,… я щасливий.
   Ліза крізь сон посміхнулась, і закліпавши, подивилась примружено на мене.
   — Ти чого не спиш?
   — На тебе дивився. — Чесно зізнався я.
   — Краще обійми мене міцно і поспи ще трохи зі мною. — Промуркотіла вона, посуваючись до мене і лягаючи на моє плече. — М-м-м… як добре… — Сонно позіхнула вона і потерлась носом об мої груди. — Спи. Ще пізно.
   Я посміхнувся. В такі моменти вона забуває, що я нічна пташка і це так мило. Обійнявши її та накривши ковдрою, я прошепотів їй у волосся:
   — Мій Янголе… моя кохана. Спи… Спи. Я поруч.
   Вона посміхнулась і ще дужче пригорнулась до мене.
   — Добрані, Яне.
   — Добраніч, Лізо. — Я ледь стримав сміх. Зараз приблизно п’ята ранку.
   Я погладжував її спину,… волосся та вдихав рідний, бажаний аромат. Саме це мене заспокоює – її близькість. Вона мій антидот – єдині ліки, які зцілюють мою душу та тіло. Вона моє сонце, яке змінює ніч. Вона моя частина. Моє кохання.
   З посмішкою на губах, я провалювався у сон поруч з коханою жінкою.