Розділ 4

Коли на вулицю опустилися перші сутінки, дівчата зустрілися на роздоріжжі вулиць. Саме там де Таня з Дариною прощалися минулої ночі. Кожна одягла коротеньку, чорну спідницю та шкіряну, чорну куртку. Цокіт від каблуків відлунням розлітався по темній вулиці.

Атмосфера нічного клубу «Вісімка» зустріла подруг гучною музикою та яскравим світлом різнокольорових софітів. Дівчата розмістилися за барною стійкою.

- Хто що буде пити? – Запитала Таня.

- Хочу пінаколаду! – Хлопнула долонею по стійкі Дарина.

- Я теж не відмовлюсь, - підтримала її Катя.

- Ну а я буду маргариту, - задоволено мовила Таня. – Бармен! Дві пінаколади і одну маргариту для трьох красунь.

Молодий хлопець-бармен кивнув і мовив:

- Для трьох красунь, що завгодно.

- А як ти дивися на те, щоб коктейлі дісталися нам за рахунок закладу? – Підморгнула Таня бармену, включивши справжню звабницю.

- Все для вас! – Посміхнувся він.

Вечір протікав спокійно. Клуб був переповнений людьми, які веселились і танцювали.

- На кому одружився Микита? – Поцікавилася Катя.

- На самій нудній жінці на всьому білому світі, - мовила Дарина.

- Не знаю про весь світ, а найнуднішій в нашому місті точно, - підтвердила Таня.

- Так хто вона? – Катя оглянула своїх подруг. – Я її знаю?

- Так, повинна знати, - мовила Дарина. – Ярина Антоненко. У неї ще прізвисько було Яра.

Брови Каті підстрибнули вгору від здивування.

- Ярина? А чому це вона нудна? Я з нею особисто ніколи не була знайома, але бачила її та багато чого чула про неї. Здається, вона панк?

- Була панком, - виправила її Тетяна. – Тепер вона з головою вкинулася в інь янь, у неї все повинно бути по феншую.

- Нічого собі! – Отетеріла Катя. – Ти ще скажи, що вона на мотоциклі більше не їздить.

- Вона його продала. Покинула свою панкуватих товаришів та почала вести спокійний спосіб життя, - Дарина відпила трішки пінаколади.

- Ніхто не знає, що з нею сталося, але одного разу вона з’явилася в місті у звичайному вбранні, - Таня теж зробила ковток зі свого келиха.

- Місцеві взагалі говорять, що вона потрапила у якусь секту, - розсміялася Дарина. – Але звісно усе це безглузді чутки та брехня. Дівчина просто переросла це і перетворилася із забіяки-панка в порядну дівчину.

- Микита чекав на мене біля двору, коли ми з мамою приїхали. Пропонував піти із його сім’єю погуляти. – Катя поклала руки перед собою та сплела пальці у замок. – Але я не погодилась.

- Треба було погодитись, - рішуче мовила Дарина. – Побачила б Ярину, хоч посміялася б з неї. Від її рожевого ірокезу та брутального вигляду нічого не залишилося.

Дівчата разом розсміялися.

- До речі, - понизила голос Таня, - в нашому місті сталося вбивство дівчини.

- Серйозно? – Шоковано мовила Катя. – Хто вона?

- Я не пам’ятаю її ім’я, - сказала Таня.

- Я теж забула. - Відповіла тихо Дарина.

- Якась студентка, її вбили в парку минулої ночі. Знаю тільки, що вона не місцева, - Таня вороже озирнулася довкола, ніби боялася, що їх хтось почує.

- Який жах, - видихнула Катя. – Вбивцю ще не піймали?

- Будемо сподіватися, що скоро піймають. Все в руках поліції, - Дарина сперла руки на стійку.

Між дівчатами залягло тяжке мовчання. Тишу порушив бармен, який виник перед ними з келихом червоного вина. Вино він поставив перед Дариною. Дівчина оторопіло підняла на нього очі.

- Це вам від того джентльмена, - бармен указав рукою в правий бік від Дарини, де сидів чоловік років 30 і посміхаючись, дивився на неї.

Дарина поглянула на чоловіка і її очі мимо волі розширилися. Він виглядав чудово. Чорніше за саму ніч волосся, темні очі, чіткі, пухлі губи ти точене підборіддя з високими вилицями. Про себе Дарина відмітила, що він був доволі високим, хоч і знаходився в положенні сидячи. В його погляді були грайливі нотки, від чого по шкірі Дарини розбіглося стадо приємних мурашок. Очі дівчини розглядали його масивне, спортивне тіло, де на руках виднілися накачані м’язи, а під білою футболкою ховалися широкі плечі та ідеальний прес. Очі Дарини опустилися нижче і наче приклеїлися до шкіряного ременю на його чорних штанах. З величезним зусиллям вона підняла погляд на його обличчя та цілеспрямовано поглянула в його красиві очі. Вона теж посміхнулась йому і взявши келиха в руку, зробила маленький ковток рубінової рідини.

Катя з Танею дружно переглянулись і посміхнулись одна одній.

- Безсоромна, - глузливо пробурмотіла Таня, а Катерина сміючись обійняла за плечі Дарину.

- Хіба ж можна так дивитися на незнайомого чоловіка? – Катя поклала підборіддя подрузі на плече.

- Якщо це «гарний» незнайомий чоловік, то можна, - усміхнулася Дарина, поставивши келиха на стійку.

- Здається у когось з’явився фанат, - Таня продовжила свої глузування, а щоки Дарини покрилися рум’янцем.

- Досить мене соромити, - розсміялася Дарина, знову поглянувши на чоловіка.

Він сидів через шість місць від неї та не відводив від Дарини очей. Хлопця у Дарини не було вже 2 роки, тому вона засоромилася як ніколи. Вперше за стільки часу на неї звернув увагу такий чоловік. Він повільно попивав зі стакану віскі, в келиху виднілися кубики льоду.

- Думаю нам всім треба знайти кохання, - підвела жирну риску Таня. – Кожній з нас потрібен хлопець. Але я займусь цим, як тільки розберусь з деякими справами.

- У тебе хтось є? Про ці справи ти говориш? – Запитала Катя у Тані.

- Та ні. Скоро приїздить мій зведений брат…

- О! тяжка зустріч і чорні хмари? – Посміхнулася Катерина.

- А також затяжні дощі з депресією. Все це чекає на мене разом із його приїздом, - Таня зітхнула так тяжко, що дівчатам стало її навіть шкода.

- Я впевнена, що все пройде добре. Пізніше, ти цю зустріч будеш згадувати з посмішкою на устах, - запевнила Тетяну Катя.

- Дівчата, а ходімо танцювати! – Голосно запропонувала Таня.