Розділ 22

Антон поглянув кудись мимо Дарини, а потім перевів очі на її обличчя. Хлопець трохи помовчав, після чого мовив:

- Я знаю одне місце, тут неподалік. Якщо хочеш, можемо поговорити. Я пригощаю.

- Не знаю чи варто відкривати тобі душу… - Дарина замовкла.

- Я не примушую тебе до розмови, - потиснув він плечами.

- Головне щоб Катя не була проти.

- Ми просто поговоримо, нічого більшого. Не хвилюйся на рахунок Каті. Я не збираюся їй зраджувати з тобою, - лукаво мовив він та підморгнув Дарині.

- Пощастило їй з тобою, ти здаєшся хорошим хлопцем, - посміхнулась вона.

Атмосфера маленького кафе огортала теплими обіймами кожного хто знаходився всередині. Крім Дарини і Антона там також сиділи люди, у приміщенні було зайнято ще два столика. Кафе знаходилося по той бік парку та працювало до 2 годин ночі.

Розповідаючи свою історію за гарячою чашкою какао, Дарина то і діло схлипувала та витирала сльози. Анон терпеливо слухав кожне її слово та іноді із розумінням хитав головою.

- На якусь мить я подумала, що мені нарешті пощастило, але я так помилялася, - зітхала вона. – За що він так зі мною?

- Ти чудово розуміла хто він, коли захотіла з ним зустрічатися. Кожен з нас робив свої помилки. Та  аби всі так зациклювалися тільки на поганому – у світі б не залишилося щасливих людей. Стас не гідна партія для такої чарівної дівчини, як ти.

- Ти мені лестиш, - почервоніла вона від сорому, тому що ніколи не вважала себе красунею.

- Ти ще знайдеш свого чоловіка. Не варто втрачати надію, коли все ще попереду, - відповів він.

- Ненавиджу його. Зараз я скажу неправильну річ, але я хочу його вбити, - вона міцно стиснула чашку в пальцях.

- Так убий, - напрочуд спокійно відповів Антон і Дарина кинула на нього швидкий погляд.

Її обличчя було серйозним, а через декілька секунд вона голосно розсміялася.

- А ти жартівник!

- Можливо, - якось дивно мовив він, зробивши ковток із чашки. Очі хлопця невідривно вдивлялися в стільницю, здавалося, що він впав у транс.

- Цікаво те, що він виставляв тебе покидьком перед Катею, а на справі сам опинився тим ще… - Дарина затнулася. – Стас говорив про якийсь авторитет, якого ти притримуєшся. Ти що, місцевий казанова? – Запитала пильно поглянувши на нього.

Антон гірко посміхнувся.

- Було колись давно, в молодості.

- Ти так говориш ніби ти зараз столітній старик, - посмішка осяяла її обличчя.

- Не старик, але подібні речі мене хвилювали багато років назад, - зізнався Антон, а потім глянув на усміхнену Дарину. – Схоже мені вдалося поліпшити твій настрій. Ти посміхаєшся, а це вже хороший знак.

- І справді. Дякую тобі, - ще ширше посміхнулась вона.

Телефон Дарини дзвінко пролунав у тихому кафе. Залізши до кишені, вона дістала мобільний. Голосно видихнула повітря та повернула екран мобільного до Антона. «Стас» - прочитав хлопець.

- Що скажеш робити? – Вона міцно стиснула телефон у руках.

- Відповідай, - спокійно мовив він і Дарина рішуче натиснула на зелену кнопку та трохи зменшивши звук, увімкнула гучномовця.

Вони обоє схилилися до телефона.

- Що тобі потрібно Стасе? – Грубим тоном мовила Дарина.

- Де ти зараз?

- Це вже не твоя справа. Де я знаходжусь тебе не стосується.

- Що ти таке говориш? – В голосі Стаса почувся їдка отрута невдоволення. – Якщо ти не вдома, скажи де знаходишся, я приїду до тебе.

- А як же твоя дівчина? – Дарина поглянула на Антона, обличчя хлопця було абсолютно спокійним, він легенько посміхнувся їй куточком губи.

- Я відвіз її до дому.

Дарина обурено подавилася повітрям від того, як легко Стас про це говорив. Він що, знущається?

- Послухай Стасе… - Вона потерла долонею підборіддя, - … Нам краще припинити це все. Так не може більше продовжуватися, це не відносини, а казна що.

В слухавці повисло могильне мовчання. Дарина кинула на Антона застережливий погляд.

- Он воно як… - Тихо проговорив Стас. – Ось, як ти тепер заговорила. Що ж, чудово. Я все зрозумів, я нікому не потрібен, зовсім нікому.

Дарина розширила очі.

- Ну чому ж нікому? – На видиху мовила вона. – Може комусь і потрібен.

- Може комусь?! – Передражнив її слова він. – Добре, гаразд!

Стас явно розсердився і Дарина з Антоном були на 100% у цьому впевнені.

- Так, може комусь, але точно не мені, - весело відповіла дівчина і широко посміхнулася Антону. – Прощавай… Стасе! – Після цих слів, вона натиснула червону кнопку і сміючись поклала голову на свої руки, вткнувшись в них лобом.

Після того, як вона сказала йому все, що думає, на душі у Дарини стало напрочуд добре та спокійно. Вона відчула сильне полегшення, а у грудях більше не боліло – серце почало спокійно битися.

- Ну, як я його? – Сміялася вона.

- Ти супер! Дай п’ятірку!

Вони синхронно стукнулися долонями та розсміялися.

Наступного дня Дарина сиділа у кімнаті Катерини на ліжку в позі лотоса. Сонячні помені пробивалися крізь вікно та радували своїм сяйвом. Нарешті на вулиці потепліло – наступило бабине літо.

- Мені так шкода, що у вас зі Стасом нічого не вийшло, - сумно мовила Катерина, стискаючи руки подруги у своїх руках.

- Це вже не важливо! – Відмахнулася вона. – Але я все рівно його ненавиджу.

- Дарино…я так винна перед тобою, - із жалем в голосі мовила Катя, нахиливши голову.

Дарина підняла на неї уважний погляд.

- Про що ти?

Катерина нерішуче засовалась на місці та мовила:

- На вечірці… Стас приставав до мене, - ледве чутно мовила вона, а потім швидко додала, - але я послала його на всі чотири сторони! Він хотів відвезти мене до дому, а потім взагалі приїхав до мого будинку посеред ночі, зразу після того, як відвіз тебе після вечірки до дому.

Дарина сиділа нерухомо та дивилася в одну точку. Дівчина стрімко зіскочила з ліжка та в два кроки опинившись біля вікна, склала руки на грудях. Катерина дивилася на її спину.